Ростислав Самбук - Буря на озері

— Я тут у вівторок рибалив: сам бачив, як знімалися. Хлопці рибу ловити вміють, центнер лящів нав'ялили. Особливо Володька.

— Володька? І знаєте — звідки?

— Володька Маковій з автобусного заводу. Другий, здається, з телевізійного. Чи з лампового. Віктор — рудий такий.

— Рудий, це точно, — підтвердив Малиновський. — Я бачив, ми тут неподалік рибалили.

Шугалій трохи подумав і, дочекавшись, поки Нечипір Спиридонович відійшов до човна, мовив Малиновському:

— Автобус на Львів є десь близько десятої. Поїдете ним і завтра, в крайньому разі післязавтра, привезете сюди цих туристів. Володьку й Віктора — так, здається? Зрештою хоча б одного з них. Зараз повернемось, і я погоджу це питання з керівництвом.

Увечері Шугалій зв'язався з начальником районного відділу міліції й попросив, щоб його працівники підготували довідку: хто із озерських мешканців жив колись у Любені й коли переїхав до Озерська. Подзвонив до обласного управління держбезпеки й попросив терміново переслати матеріали про бандерівську акцію в Любені наприкінці сорок четвертого року. Повернувшись до готелю, повечеряв придбаною ще вранці пляшкою кефіру та булочкою — кефір був теплий і несмачний. Шугалій не допив його, відставив пляшку й заходився стелити ліжко, коли хтось обережно постукав у двері.

— Увійдіть, — дозволив капітан і застиг з покривалом у руках — найменше сподівався побачити зараз Чепака.

Чепак стояв у прочинених дверях, тримав у руках пожмакану бавовняну кепку, ніяково м'яв її й посміхався сором'язливо. Шугалій отак з покривалом і підійшов до нього.

— Заходьте ж, будь ласка, — підсунув стільця. — Не чекав. Чесно скажу, кого-кого, а вас не чекав.

Чепак сів і одразу заспокоївся. Поклав на коліна кепку й запитувально подивився на Шугалія, який і далі стояв навпроти нього. «Зараз він запросить мене сідати», — майнула в капітана думка — кинув покривало на ліжко й сів верхи на стілець, спершись підборіддям на спинку.

— І даремно не чекали, — почав Чепак без усякої підготовки. — Ви що ж думаєте, збиратимете на мене матеріали, а Чепак сидітиме, склавши руки? А дзуськи, не на того напали!

— Які матеріали? — удав нерозуміння Шугалій, однак Чепак не дозволив йому погратися в кота й мишку.

— Наче я не знаю, про що розпитував Малиновський у сусідів? Ви б підказали лейтенантові — грубо працює…

— А для чого нам критися? — заперечив Шугалій. — Поки що факти проти вас: боюсь, що вам доведеться серйозно захищатися. Я ж питав вас, чим можете спростувати твердження Завгородньої, що чула ваш голос уранці вісімнадцятого серпня?

— Для цього й прийшов, товаришу капітан. Не хотів я казати — незручно перед товаришами, доводиться виказувати їх, та що вдієш! Не міг я бути вранці у Завгородніх, бо ще в суботу ввечері подалися до Пилипівців. Село на тому березі, кілометрів за п'ятнадцять. Ну, а в одного з компанії — сітка. Сіткою рибу ловили, й виказувати їх незручно.

— А нас плутати зручно? — розсердився Шугалій. — Ми через вас знаєте скільки часу могли втратити?

Чепак знову зім'яв кепку.

— Лихий поплутав… — повторив розгублено. — Я ж сіткою не ловлю. А той знайомий з Каменя привіз сітку — нову, капронову. Ну, й затягли…

— Прізвище?

— Того, з Каменя?

— І не тільки його, а всіх з вашої браконьєрської компанії, — не втримався, щоб не шпигнути, Шугалій.

— Точно, браконьєрської, — не образився Чепак. — Нехай штрафують. Сорому скільки буде, по всьому Озерську поголос піде! Я їм, сучим синам, казав, але не послухались.

— Хто був з вами?

— Ще двоє. Отой з Каменя — Іван Мірчук. Працює на цегельному заводі майстром, цегельня там одна, легко знайдете, бо адреси не знаю. І Яків Сахаров, тутешній, на Червоноармійській живе, будинок сорок вісім. Товарознавець універмагу.

Шугалій занотував прізвища до записника.

— І коли повернулися до Озерська? — поцікавився.

— Вітер зранку знявся, яка ж риболовля! Так, спіймали трохи… А потім шторм пішов, не ризикнули через озеро йти, до вечора під Пилицівцями стояли, поки вітер не вщух. Уже вночі повернулися.

— Ми перевіримо те, що ви кажете, — підвівся Шугалій, даючи зрозуміти, що запитань у нього більше нема. Дочекався, поки Чепак зачинив за собою двері, і засміявся тихо. Здавалося, аргументи Чепака зруйнували першу так гарно вже вибудовану версію, і це б мусило засмутити капітана, але, навпаки, відчув полегшення. Адже цей дещо вайлуватий ветфельдшер підсвідомо подобався йому, і помилитися було б неприємно. А помилятися Шугалієві доводилося, не так уже й часто, та все ж доводилося, і щоразу капітан відчував, ніби його підступно ошукали.