Ростислав Самбук - Буря на озері

— Десь тут… — пробурмотів Малиновський невдоволено. Сьогодні лейтенант був сердитий на весь світ. Півдня вештався по садибах сусідів Чепака, але нічого певного так і не дізнався. А капітан, вислухавши його розповідь, промовчав: не полаяв і не похвалив, не розповів навіть, що робив у Завгородніх, тільки наказав сухо:

— Поїдемо на озеро.

І все. А для чого на озеро?

Уже по дорозі Шугалій визнав за можливе пояснити Малиновському, що хотів би побувати на місці, так би мовити, події, де було знайдено човен Завгороднього.

А навіщо, запитати б? Наче вода зберігає речові докази. Коли щось і є, то на дні, а глибина тут — метрів сімдесят, спробуй дістати.

Але лейтенант нічого не сказав Шугалієві: зрештою, дисципліна є дисципліною, і мусить бути субординація.

Човен зупинився, і його погойдувала ним же утворена хвиля. Шугалій запитав у Малиновського:

— Тут?

— Угу…

— Човен був перевернутий?

— Так.

— А вітер був звідки?

Малиновський невизначено знизав плечима, і Нечипір Спиридонович, який уважно прислухався до їхньої розмови, відповів за нього:

— Тої неділі? Коли ветеринар загинув? З того берега дуло.

— Коли б човен перевернувся тут, його б знесло?

— Овва! Мало не до нашого берега. Шторм цілий день лютував.

— А човен знайдено в понеділок у першій половині дня саме тут. Отже?..

— Від того берега зносило, — категорично мовив Нечипір Спиридонович.

— Так, — кивнув Малиновський.

— Отже, — повторив Шугалій, — нещастя трапилося там, — тицьнув пальцем у бік села, що вимальовувалося на обрії.

— Біля Вільхового, — ствердив Малиновський.

— А де знайдено труп?

— За півкілометра звідси, ближче до східного берега.

— Човен плавав на поверхні, а труп… Що ви можете сказати з цього приводу, лейтенанте?

— Що його вбили, викинули за борт, а потім уже перевернули човен.

— Коли почалася буря тої неділі? — запитав Шугалій Нечипора Спиридоновича.

— Вранці. Точно пам'ятаю, що наш завбазою о сьомій до мене прийшов рибалити, значить. Вони на світанку підвестись не можуть, так що о сьомій прийшли, а вітер уже хвилю ніс. Ще лаялися: вряди-годи зберешся, а тут — буря!

— Давайте, шановний, до берега, — показав Шугалій на острівні дерева. — Зробимо один експеримент.

Нечипір цікаво блиснув очима й смикнув за ремінець, пускаючи мотор. Той завівся одразу — не міг не завестися, у Нечипора Спиридоновича все було відрегульовано, і Шугалій, певно, втратив би до нього повагу, якби мотор хоч раз чмихнув.

Човен рушив, тепер капітан сидів обличчям до корми, дивився, як спритно кермує Нечипір, одночасно вичерпуючи з човна воду, котра невідомо як потрапила сюди. Це був непорядок, і Нечипір Спиридонович, вичерпавши насухо, витер дно ганчіркою і лише тоді зсунув на місце дерев'яні решітки.

— Вода всюди є, — мовив, наче відкрив велику істину. — Хіба що на Місяці нема, а от на Марсі, либонь, є. Атмосфера, казали по телевізору, там є, а якщо атмосфера є, то й вода мусить бути.

— А тобі що до цього? — обізвався Малиновський, який, незважаючи на гуркіт мотора, виявляється, прекрасно чув усе.

— Вода — це жизня. Значить, на Марсі жити можна.

— Може, полетиш?

— Мене жизня й тут влаштовує.

— Коли б моя воля, я б тебе — ну, не на Марс, дорого коштуватиме, а кудись у тайгові необжиті простори…

— Не дослужитися тобі й до майора, лейтенанте.

— Це чому ж?

— Бо нема в тебе державної мозги.

Малиновський аж захлинувся од обурення.

— І куди міліція дивиться?

— Ти мене міліцією не лякай. Вона в мене вже кілька разів була і там, де сіла, там і злізла…

— На жаль, — махнув рукою Малиновський. — Розумієте, — пояснив Шугалієві, — теплиця в нього, й тюльпани вирощує. І вміє так підгадати, що до Восьмого березня розцвітають. А знаєте, скільки тоді один тюльпан коштує?

— Знаю. — Шугалій згадав натовп нетерплячих чоловіків на базарі в обласному центрі і те, як він сам залишив десятку за трійко великих голландських тюльпанів.

— А я й собі, — нахабно засміявся Нечипір Спиридонович, — і людям.

— Я тобі дам людям, спекулянт паршивий! — не витримав Малиновський. — Таких, як ти, точно на Марс закидати треба.

— Авжеж, — несподівано швидко погодився Нечипір, — поки ти протоколи складатимеш, я й там дім поставлю.

— Але ж тюльпани там продавати нікому.

— Люди скрізь наїдуть. Аби ми першими там були!

— Овва, політик! — зареготав Малиновський. — Ти хоч газети передплачуєш?

— Ми радіо слухаємо, — відповів Нечипір з гідністю, — транзистор маємо, то під час чергування й слухаємо. Вночі добре чути, й спати не так хочеться.