Наталя Тисовська - Укус огняного змія

«Передовсім необхідно боротися з силою окремої особистості, бо немає нічого небезпечнішого за неї. Якщо особа має творчу духовну енергію, то здатна досягти більшого, ніж мільйони людей».

Катажина помалу перетравлювала інформацію. Здається, автори чорної грубезної книги прагнуть до зміни існуючого світового устрою. Тепер Катажина була цілком певна, що жоден Люцифер цієї книги не писав — ідеї були цілком реалістичним керівництвом до дії. Катажина аж почервоніла від такої сміливої думки й прочитала третю заповідь:

«Через освіту, що послуговується фальшованими даними й олживими вченнями, потрібно задурити голову молоді. Знищення впливу сім’ї та її виховної сили — найперша умова підкорення особистості».

Для чого й для кого це все пишеться? Катажина пригадала бабцине бурмотіння про якесь там братство. Саме слово — братство — чомусь категорично не в’язалося зі змістом записів. Братство — духовний зв’язок, взаємодопомога, здатність до самопожертви, тут же — стремління до панування й упокорення людства. Катажина читала далі:

«Здатність мислити самостійно повинна бути ліквідована цілком — завдяки насадженню готових поглядів. Переважна більшість людей має залишатися сліпою, неосвіченою, позбавленою власної думки, нездатною дискутувати на теми політичного устрою держави. Керувати має тверда й невблаганна сила, яка вимагає безумовної покори».

Катажина змучилася тлумачити незвичний кириличний текст, але не могла зупинитися. Чомусь їй видалося, що прочитати хоча б оці десять заповідей — то зараз надзвичайно важливо. Перегорнувши сторінку, вона струсила кілька налиплих порошинок — ставилася шанобливо навіть до такої недвозначної книги — й прочитала наступний абзац:

«Сила грошей має стати єдиною силою, що рухає суспільство. Людей варто привчити до того, щоб вони гналися за задоволеннями, перебували в постійному пошуку нового й незвіданого. Нові й нові задоволення будуть винагородою за послух».

Катажині важко було уявити погоню за задоволеннями в такий непевний час, коли не кожен і пристойне існування здатен собі забезпечити, коли життя вартує менше ламаного гроша — навіть коли йдеться про життя осіб там, нагорі… Вона прочитала шосту заповідь:

«Потрібно сіяти розбрат і непорозуміння між людьми й народами, релігійну й расову нетерпимість».

О, втілення цієї заповіді вона мала нагоду спостерігати ледь не щодня! Католики ненавиділи уніатів і православних, ті відповідали їм взаємністю, ляхи зневажали хлопів-українців, хлопи ж ненавиділи і ляхів, і москалів, і жидів. І все це — з мовчазного заохочення влади. Катажина паленіла від злості, але продовжувала читати:

«Вільнодумні ідеї спеціально навчені промовці мають розтягувати так, щоб слухачі, втомлені нескінченними промовами, виробили стійку відразу до будь-яких ораторів. На противагу цьому, постулати братства необхідно подавати у стислій і доступній формі, щоб люди їх одразу сприймали».

Ця заповідь була набагато тоншою — звісна річ, щоб спотворити гарну ідею так, що ніхто цього не замітить, але інстинктивно відторгне її, треба добряче попотіти. Це вам не «Смерть ляхам і москалям!» викрикувати… Катажина не могла збагнути, що то за братство таке, що ставить перед собою неосяжні цілі. Це ж які гроші потрібні на їхнє втілення?! Вона прочитала далі:

«Невгодні правителі мають бути усунені за допомогою державних переворотів і таємних заходів або відсторонені від фактичного управління державою».

І зразу отримала підтвердження своїй попередній думці: щоб усунути правителя, треба або дуже близько до нього стояти, або мати лантух грошей. І головне, бути певним у своїй повній безкарності. Катажина поїжилася: бабця зв’язалася з такими людьми, взяла на зберігання їхню книгу. Невже наша родина якимсь чином причетна до цієї таємної змови?.. Катажина провела пальцем по наступному рядку:

«Державний устрій має підриватися засобами спеціально відрежисованих економічних криз, а через продажність найвищих державних чиновників уряди мають потрапляти у залежність від братства».

Двері до бібліотеки поторсали з того боку.

— Панянко, панянко, ви тут? — вчувся голос покоївки.

— Геть! Я зайнята! — крикнула Катажина, а сама ледь стримала дрож у руках, наче її захопили за чимось непристойним. Квапливі кроки покоївки віддалилися. Катажина зробила кілька глибоких вдохів, заспокоїлася і прочитала десяту, останню заповідь: