Ігнасіо Акунья - Загадка однієї неділі

Автомобіль був комфортабельний і потужний. Ми якраз огинали пам'ятник «Мейну» [6] «Мейн» — американське судно, вибух якого в Гаванському порту (1897 р.) став приводом для іспано-американеької війни, що призвела до проголошення 1902 року незалежності Куби. , щоб заїхати на авеніду Вільсона. Я закурив і випустив дим через поворотне скло. Коли Росалес закінчив свій маневр, я зауважив:

— Людська природа — надто складна річ; ніколи не запевняйте, що досконало знаєте людину. Це річ неможлива.

Кілька секунд адвокат зосереджено мовчав.

— Так, — нарешті визнав він. — Либонь, ви маєте рацію. Я мав справи з безліччю людей, і кожний мав свої особливості… Та облудними були всі.

В'їхавши до тунелю, він зменшив швидкість. А ще за кілька хвилин зупинився.

Я озирнувся навкруги. Вулиця була безлюдна. Адвокат вийшов і відчинив ґратчасту хвіртку. Я пішов слідом. Він подзвонив у двері, і вони майже одразу прочинились.

— Проходьте, — запросив мене жестом руки, в якій ніс портфель. Коли я дійшов до середини приміщення, адвокат озвався:

— Повідомте сеньйору, що сеньйор Apec тут, — наказав служниці, яка відчинила двері.

Дівчина зійшла вже на кілька сходинок, коли нагорі з'явилася жінка.

— Можете бути вільні, Маріє,— мовила, проходячи повз служницю, — я прийму гостей.

Хазяйка жестом запросила нас сісти.

— Прошу пробачити мені затримку, сеньйоро, — промимрив Росалес. — Щоб стрітися з сеньйором Аресом, мені довелось досить довго чекати на нього в готелі.

Рамералева дружина сіла у м'яке крісло. Я сів у друге. Адвокат умостився на канапі ліворуч од мене.

Ми перебували у просторому і вишукано вмебльованому салоні. Тут було все, що багатії вважають за обов'язкове мати, включаючи великий рояль, на якому грали, певне, надзвичайно рідко.

Рамералева дружина була з того типу жінок, чий вік розпізнати буває досить важко. Шкіра в неї гладенька, але від куточків очей порозходилися зморщечки, які вона намагалась приховати з допомогою косметики. І все-таки можна було стверджувати, що коли вона й не молодша за свого чоловіка, то, в усякому разі, краще збереглася. Гарною на вроду вона не була, либонь, і замолоду, проте її форми дозволяли припустити, що колись була досить приваблива.

— Не тривожтесь, докторе Росалес, — відказала у відповідь на пробачення адвоката. — Найголовніше — що ви все-таки знайшли його, — і пронизала мене поглядом, який я спокійно витримав.

— Гадаю, ви, сеньйоре Аресе, знаєте, чому я наказала розшукати вас? — запитала рівним голосом.

Я заперечливо похитав головою.

— Навіть не уявляю, сеньйоро.

— Як? — вигукнула вона, повернувшись до адвоката. — Хіба ви йому не пояснили, докторе?

— Визнав за краще, щоб ви це зробили особисто, — відказав той. — Або, в крайньому разі, щоб це зробив я, але у вашій присутності. Ви ж бо знаєте, я проти цього. І роблю це тільки заради…

— Так, так, — перебила вона, — я знаю вашу думку, докторе, яка певною мірою збігається з моєю, — і прикусила губу. — Кінець кінцем, таке бажання Рембера.

І хто зна, може, воно принесе належні плоди. — Вона повернулась до мене, пропікши наскрізь ще гострішим поглядом, ніж раніше. — Мій чоловік, — мовила вона з презирливою усмішкою, — дуже переконаний у ваших здібностях детектива. Він доручив мені найняти вас, щоб знайшли справжнього вбивцю. — На вустах у неї знову заграла посмішка презирства. — Він навіть вважає, що ви, можливо, вже маєте підозру на когось. — Настала пауза. Сеньйора Рамераль не мала надто засмученого вигляду. Вона зиркнула на адвоката, на мене. — Це так?

— Так, — відповів я.

— І кого ж ви підозрюєте, якщо це не секрет?

Це був не час для жартів, але я не втримався:

— Вашого чоловіка.

Жінка холодно дивилася на мене.

— Ваша відповідь, сеньйоре Аресе, не надто порадує його.

— Не маю сумніву… А вас?

— Яка зухвалість! — обурилась вона, супроводжуючи ці слова різким жестом.

Я підвівся, всміхаючись. Добув із кишені конверт і витяг з нього банкнот в п'ятдесят песо.

— Це вартість того часу, який я згаяв через вас, — мовив, повертаючи адвокатові конверт.

Він його не взяв; усміхнена адвокатова фізіономія несподівано посерйознішала.

— Сідайте, будь ласка! — мовив він благальним тоном. — Ці події вивели сеньйору з рівноваги.

Я сів знову.

— І, крім того, — він багатозначно позирнув на жінку, — неприємний досвід минулого, який не має нічого спільного з нашою справою, породив у неї упередження проти осіб вашої професії. Ради бога, даруйте їй. — Адвокатова просьба викликала в мене посмішку. Важко знайти людину, котра була б прихильна до осіб моєї професії.