Олексій Волков - Амністія для Хакера

— Отже, всіх інших ви берете на себе? — запитав майор.

— Про решту я взагалі не збираюся говорити, — відповів Борис. — Я телефоную лише з єдиною метою — офіційно повідомити вам, що не вбивав Олега Маліцького. Вірите ви чи ні — це ваша справа. Хочу лише, щоб ви знали, що я цього на себе не беру. Ось і все.

— Чому саме за нього ви так переживаєте? — начебто щиро не зрозумів майор.

— Я ж кажу, — майже по складах повторив Борис, — тому що не вбивав його.

— Ну то й що, одним більше — одним менше… Яке це має значення?

Співрозмовник начебто збирався жартувати. Або ж просто зволікав, намагаючись встановити абонента. Борис навіть відняв від вуха телефон, який начебто гарантував повну безпеку такої розмови, і з острахом подивився на трубку, що губилася в руці.

— Ну, якщо вірити вашим телевізійним заявам про те, що ви хочете впіймати злочинця, то очевидно, має. Оскільки в такому разі вам потрібно вже шукати не одного, а щонайменше двох.

— Послухайте, — запитав майор, — а чому б вам не зробити цю заяву дійсно офіційним шляхом? Ви ж кажете, що не винні! Це допоможе слідству. Як ви дивитеся на те, щоб ми з вами зустрілися?

— У мене ще багато планів.

— А ви не думаєте, що під час їх втілення вас можуть просто застрелити?

— Усе можливо, — відповів Борис. — Але сподіватимуся на краще. До того ж я давно виїхав з вашого міста. Приємно було з вами поспілкуватися.

— Чекайте! — почав нервувати майор. — Я хотів ще дещо запитати. Де Наталія Косовська?

— Не знаю такої. Бувайте здорові.

Борис вимкнув телефон. Розмова не додала йому наснаги й не принесла полегшення. Важке гнітюче відчуття залишилося. Якби не він, молодий, розумний та порядний хлопець на ім’я Олег Маліцький був би зараз живий. Байдуже, хто конкретно натиснув на спуск.

Кобища розумів, що в салоні «Астар» Хакер вдруге не з’явиться. Більше того, він ніколи не зателефонує туди. Незважаючи на це, працівника фірми Валерія Самчука продовжували «пасти» та охороняти, а в його помешканні досі чергували двоє оперативників. Охоронятимуть його доти, доки все місто не забуде про теперішні події або ж йому не накажуть припинити спостереження.

На Птеродактиля тисли зусібіч. Кобища даремно вирішив, що комп’ютерний аспект більше нікого не цікавить. За кілька днів біля Карповича знову з’явилося ще двоє спеців-комп’ютерників з Києва, у тому числі вже знайомий майорові, проте ефекту не було, і невдовзі Птеродактиль знову залишився сам на сам із розумною машиною.

Працівник міністерства в управлінні просидів п’ять днів. Він старанно перебрав усю документацію в справі, провів декілька від критих та закритих (лише з самим начальником управління) нарад і благополучно відбув, як казали, тимчасово. Хакера оголосили в розшук по всій Україні. Ось і все.

Щодня Кобища згадував і прослуховував розмову з чоловіком, який назвався Хакером і який, виявилося, телефонував з мобільного. Це мало сенс, адже Хакер досі був тут, якщо, звісно, телефонував він, а не хтось інший. Службою мобільного зв’язку було встановлено, що абонент під час телефонної розмови все-таки перебував у місті. Встановити місце його знаходження більш точно не вдалося, оскільки відразу після розмови він вимкнув свій мобільний. Образ цієї людини, який склався у нього під час та після телефонної розмови, цілком відповідав уявленню про нього, що сформувалося після тривалого аналізу вчинків Хакера. Можливо, це було оманливе враження, але навіть сам отой дзвінок, якщо знову ж таки телефонував не хтось інший з якоюсь конкретною метою, цілком відповідав стилю Хакера. І якщо майора не підводила інтуїція, то лише він один з усієї слідчої групи рухався зараз у потрібному напрямку.

Про розмову із гаданим Хакером Кобища не доповідав і не ділився цим ні з ким. Підозра щодо витоку інформації та наявність третьої зацікавленої сторони змусила його піти на такий доволі ризикований крок і вести далі свою власну лінію розслідування. Звичайно, робити це буде чимдалі важче, адже сам він усього охопити не зміг би, а працювали з ним далеко не тупаки. Та й окремі факти також не можна приховувати до нескінченності. Колись може настати момент… За будь-яких обставин зараз потрібно мовчати. Не повинен ніхто навіть припускати, що Маліцького вбив не Хакер.

Карпович з’явився наприкінці дня. Постукав, увійшов до кабінету.

— Ну, що скажете? — Майор вказав йому на крісло.