Олексій Волков - Амністія для Хакера

— Що я скажу… — замислився той, — якихось конкретних результатів, про які можна доповідати, немає, але… Є кілька речей, щодо яких хотілося б із вами порадитися…

— Що ж я вам пораджу? — здивувався Кобища. — Я в цьому зовсім профан, ще більший за того, кого ви вже місяць ловите.

— Ви ловите, — обережно поправив Карпович. — Я виконую роботу програміста по мірі власних можливостей…

— Ну, гаразд, — погодився Кобища, — ми ловимо.

У комп’ютерній була звичайна робоча атмосфера. Стоси паперу, дискети, увімкнені машини… Вони всілися навпроти монітора одного з комп’ютерів.

— Я вже казав вам, — почав Карпович, — що запустив кілька власноруч складених програм, які зараз працюють в інтернеті, шукають, образно кажучи, все те, що може нас цікавити. Змушений ще раз повторити, що досі мені такого робити не доводилося. Я прочитав усі матеріали справи і спробував віднайти якісь можливі… ну, ще раз кажу — все це дуже умовно… Так от, можливі зачіпки стосовно того, що ми повинні там шукати. Інтернет — це безодня. А ми не знаємо, що він може там робити. Шукаємо навмання. Скажімо, він назвався Хакером — таке слово введено до програми пошуку. Є його фотороботи — вони введені також. Разом із ним розшукуємо цю дівчину — всі дані про неї також фігурують там.

Кобища слухав і кивав.

— Усе це працює вже понад тиждень. Результати фіксуються. Я їх переглядаю. Багато що відразу можна відкинути. Ну, наприклад, матеріали виставки елітних собак у Йоркширі, де один із переможців мав кличку Хакер… Сподіваюсь, такі речі я можу відкидати без вашого відома…

Кобища кивнув.

— … а інакше, якщо збирати подібне, то за рік не прочитаємо. Усе те, що, з моєї точки зору, має хоча б якийсь інтерес, — ось… — Карпович вказав на товстелезну теку на сусідньому столі. — Усе роздруковано. Можете брати й читати. Це для полегшення вашої роботи. Якщо ж вас щось зацікавить, ми повертаємося до нього й опрацьовуємо глибше.

— Солідна тека, — пробурмотів Кобища. — Не рік, але пару місяців читати доведеться…

— Не думаю, — заперечив програміст. — Те, що вибрала машина, виділено в тексті або на малюнках. Ось — берете аркуш і відразу бачите, чому цей матеріал обрала наша пошукова програмка… — Він показав роздруковані матеріали діяльності української діаспори в Бельгії, підписані Наталією Косовською.

— Це вже не можна відкинути як цілковитий абсурд, і вам вирішувати, чи варто перевіряти, що це за Косовська — наша чи не наша…

Кобища почухав потилицю, очевидно, співставляючи можливість перевірки подібних речей та товщину стосу паперів у папці, кожен з яких, очевидно, містив щось подібне.

— Ну і, ще одне, — вів далі Карпович. — Не покладаючись лише на своє розуміння того, що з матеріалів справи ми можемо використати для пошуку Хакера в інтернеті, якщо, звісно, він взагалі там працює… Так от, не покладаючись не себе, я вирішив використати для цього комп’ютер. Це також недосконалий метод. Машина мислить по-своєму, не так, як ми, і може часом видавати таку нісенітницю, що хочеться покрутити пальцем біля скроні, але… Словом, за потужністю нам з нею не рівнятися. Тому всі матеріали справи, геть усе, що є у нашому розпорядженні, я ввів у комп’ютер і склав програму визначення того, що допомогло б нам у цих пошуках. А потім оцією вже синтезованою абракадаброю завантажив пошукові програми.

— І що?

— Ну, є кілька цікавих результатів… — Карпович присунув до себе клавіатуру. — Ось дивіться. Оце витягла з безодні машина, яка аналізувала матеріали слідства, використовуючи виключно свою власну логіку.

Насупивши брови, Кобища прочитав з екрана:

Продаю книжку. Автор: Б. В. Невідомий.

Назва: Подружка дитинства, яка більше не носить кефір, розшукує легендарного червоного командарма, який більше не миє машину.

— Ну то й що? — не міг збагнути майор. — Який зв’язок з нашою справою? У вашої машини справді дивна логіка…

— Як сказати… — не погодився Карпович. — Що ви скажете на те, що подібне оголошення з’явилося практично одночасно на всіх книжкових інтернет-сайтах? Тобто на всіх сайтах, які займаються продажем та обміном літератури?

— Ну то й що?

— А що ви скажете на те, що з’явилися вони двадцять третього вересня, тобто через день після того, як ви мені повідомили, що ваш Хакер виходить у інтернет?

— Ну, я вам лише повідомив про невідомого, який придбав мобільний телефон та картки для користування через нього інтернетом. І паніку продавця.