Олексій Волков - Амністія для Хакера

Його співрозмовник промовчав.

— Ну якісь же існують загальновідомі принципи пошуку чогось потрібного серед цього хаосу?

— Чому хаосу? — здивувався Олег. — Інтернет — надзвичайно впорядкована система. Існують пошукові сервери, які систематизують інформацію.

— Як це? Повільніше, бо нічого не розумію…

— Ну, як ти потрапиш до інтернету? Потрібно заплатити гроші провайдеру, тобто посереднику. Так називається особа або фірма, яка на законних підставах під’єднує бажаючих до інтернету. За це бере гроші. Ось ти заплатив, тебе пустили в інтернет. Ти працюєш там через комп’ютерну систему свого провайдера. Ця комп’ютерна система обладнана пошуковими серверами — тобто програмами, за допомогою яких у цій безодні можна знайти те, що тебе цікавить. Треба лише знати що.

— А коли я не знаю що?

— Ну, припущення якісь мусиш мати… Хоча б приблизно! Тоді є шанс знайти. Давай я тобі на конкретному прикладі покажу, як працює ця система.

— Давай.

Олег набрав комбінацію клавіш і увійшов до інтернету.

— Ось зараз увімкнеться пошуковий сервер. Припустимо, нас цікавить… Ну, за статистикою, взагалі найпопулярніша тема, до якої звертається найбільший процент користувачів інтернету — секс.

— Ну, секс мене зараз навряд чи цікавить… — невесело пожартував Борис.

— Не має значення — це лише приклад. Ну ось. Дивись. Ось наш сервер висвітив, образно кажучи, простір, у якому ти працюватимеш. Оце все, — він проганяв на екрані інформацію, — те, що стосується цієї теми. Принцип — той самий, що у твоєму комп’ютері. Це каталог — те саме «дерево». Тема ця в інтернеті безмежна. Щоб проглянути всі файли на цю тематику — життя не вистачить. Тому потрібно мати якийсь більш конкретний приціл. Наприклад — тебе цікавлять наукові літературні видання стосовно сексу. Ось, дивись…

На екрані картинка продовжувала змінюватись.

— Дивись, — провадив Олег, — цей перелік уже набагато менший. Тут легше щось шукати. А з усієї літературної сторінки тебе може цікавити лише… ну, припустимо, видання останнього десятирічча XX століття… — Він набрав це на клавіатурі. — Ось, дивись — каталог став ще меншим. А далі можеш замовити, припустимо, лише праці, написані жінками, — стане ще менше. Ось принцип пошуку в інтернеті. Щось, якусь мету ти мусиш собі уявляти. Або якесь базове слово…

— Зрозуміло, — пробурмотів Борис.

— Тільки це вкрай небезпечно. — Олег знову спохмурнів.

— Чому?

— Він тебе вирахує, — запевнив Олег. — Можливо, навіть дуже швидко.

— Хто він?

— Є у них спец, я ж тобі казав.

— Яким чином? — не зрозумів Борис.

— Ну, ти замало знаєш, — сказав Олег, — щоб я міг тобі це пояснити. Загалом — в інтернеті залишаються, образно кажучи, твої сліди, тобто сліди твоєї машини.

— Які?

— Ну, ім’я, Ай-Пі-адреса, логін… До речі, інформація, з якою ти працював, — також. Усе це можна прослідкувати і вийти на твого провайдера, а через нього і на тебе.

— Що означає — на мене? Хіба провайдер знатиме мою адресу?

— Ну, адресу не адресу, а телефонну точку, через яку ти поєднувався, можна взнати. В інтернеті, влізши туди законним шляхом, не можна працювати повністю анонімно — лише до певної міри. Зрозумій, існує багато шляхів, як заплутати свої сліди в інтернеті. Але, в свою чергу, є і багато методів, як їх розплутати. Все залежить, грубо кажучи, від сили тих, хто бере участь у такому двобої. Сам розумієш, проти такого звіра, як той, їхній, у тебе шансів ніяких.

— А в тебе?

— У мене також небагато. Тим більше я таким не займатимуся. Краще зразу мене…

— Не верзи дурниць! — перебив Борис. — Я лише спитав. Я просто хочу поради. А крутого хакера, який схотів би ризикнути за гроші, ти міг би знайти?

— Якого в біса хакера?! Не знаю я ніяких хакерів! Прошу тебе, — несподівано почав благати Олег, — облиш мене! Дай мені спокій! Він і так допитувався, хто це дзвонив… Ти ж бачиш, я не виказав тебе!

— Я ж обіцяв… — сказав Борис. — Не бійся, нікого тут немає.

Але він і сам не був упевнений у цьому. Саме зараз, після кількох останніх фраз, він особливо гостро відчув той зашморг, який затягався на його шиї дедалі тугіше.

Черговий знизу під’єднався до його телефону несподівано. Хтось хотів щось повідомити по справі Ромазана.

— Алло? — запитав із трубки трохи зляканий голос.

— Слухаю вас, майор Кобища.

Черговий університетського інтернет-кафе доволі плутано пояснював, хто він і чому телефонує. Зараз у них знаходиться чоловік, схожий на фоторобот, що його ще вчора приніс працівник міліції.