Олексій Волков - Амністія для Хакера

Далі йшов довгий список адресатів даної кореспонденції, який усі вони бачили перед цим.

— Нормально… — захоплювався Можейко. — Оце нормально.

Побачивши, що начальник нарешті зник, колектив повеселішав.

Міщун, видобувши мобільний, також вийшов за двері. Справа поступово переходила до компетенції виключно його відомства.

— Ні, норма-ально… Слухайте, такі віруси розводити потрібно!

— О… — здивувався Сердюк. — Ти ж його збирався ногами бити! Забув?

— Ну, що ви… — ніяково розвів руками Можейко. — Це ж справжній Робін Гуд!

— Вкрадене бабло диви як виклав…

— Друзя ухлопав — забули?

— Такий собі віртуальний, в дусі часу…

— Балаган припиніть… — похмуро та зловісно промовив Кобища. — І то негайно.

Усі миттєво затихли.

— Завтра… — Майор відкашлявся і продовжував так само тихо, тим не менше, усі завмерли. — Завтра ми продовжуємо вести слідство по справі Ромазана. Це я говорю для тих, у кого, можливо, з’явилося враження, що все скінчено. А післязавтра… — Кобища обвів усіх просто-таки загрозливим поглядом, від якого в декого буквально пройшов мороз по шкірі, — післязавтра в усіх вас, — він підвищив голос, — хто зараз тут гиготить, буде мокро в трусах. І не тільки…

Запанувала мертва тиша. Усі ніяково застигли. Розігнувши спину і діставши з пачки сигарету, майор пішов до дверей.

— Для тих, хто, можливо, забув, нагадую: робочий день починається о пів на дев’яту.

Двері за ним зачинилися, але гамір не здійнявся. Усі заклякли серед царства комп’ютерної техніки, де на двох моніторах застиг останній фрагмент дивного послання нематеріальної істоти на ім’я невидимка.

Відразу після цього автоматично увімкнеться програма моєї самоліквідації, внаслідок чого я припиню своє існування, що якнайкраще відповідатиме сучасним світовим концепціям захисту авторських прав.

P. S. Власники електронних скриньок, які приймали пошту, можуть бути спокійні щодо мого впливу на роботу їхніх комп'ютерних систем. В усіх випадках передачі кореспонденції інсталяція вірусу до їхніх систем не проводилася.

Вертеп розпочався вже наступного дня. Саме таке слово видав за кілька днів судмедексперт Георгій Зав’ялов, щоб охарактеризувати те, що відбувалося навколо. А тим часом вже після обіду обласний відділ облетіла сенсаційна звістка. Панасюк подає у відставку. Міліція загула. Всі вже знали про викриття якоїсь крутої оборудки, що мала відношення до справи Ромазана. Усі перебували в очікуванні закономірного резонансу.

А чутки про якісь сенсаційні розбірки на державному рівні нестримно розповсюджувалися. Кілька найспритніших газет із тих, до кого звертався невидимка, дали інформацію — більш чи менш повну з отриманої електронкою — того самого дня. Солідні та більш залежні від держави видання поки що дипломатично мовчали.

Поповзли чутки. Адже сенсаційну інформацію отримала велика кількість установ, де з нею ознайомилася ще більша кількість працівників та службовців, кожен з яких мав родичів, знайомих, ділових партнерів та коханок, які в свою чергу також не були байдужими до новин такого роду. Багато з них виявилися особливо активними у розповсюдженні та обробці інформації, тому чутки, просуваючись, як і належить, обростали непередбаченими подробицями. Відбувалося це на диво швидко.

А у вечірньому випуску новин наступного дня незрівнянна Марина Голояд, дещо сухіша та більш стурбована, ніж зазвичай, оголосила, що працівниками СБУ спільно з Генпрокуратурою України сьогодні було розкрито фінансовий злочин на державному рівні, який супроводжувався низкою вбивств у містах країни. Усіх підозрюваних заарештовано. Отримано неспростовні докази вини кількох високих посадовців. Ведеться слідство, в інтересах якого конкретні прізвища поки що не можуть бути названі.

Такого резонансу суспільство не пам’ятало з часів сумнозвісного Павла Лазаренка, хоч той, як вважалося, вкрав значно більше. Подія була на язиці в усіх, кому допекли постійна відсутність зарплатні, незабезпечення пільг та інші соціальні негаразди, пов’язані з «фінансовою скрутою» у державі. Ось вона, фінансова скрута. Ось, мовляв, де її корені! Народ гув, розбурханий скупими офіційними повідомленнями. Чого не могли сказати диктори з екранів, доповнювали дрібні, практично вільні від цензури газетки та щирі чутки.

Кобища, як виявилося, наче у воду дивився. Його викликали до обласного відділу того самого дня о сьомій вечора. Там були всі, кого він і очікував побачити, щоправда, лише наступного дня, — комісія міністерства, київська СБУ, Генеральна прокуратура… І гамір цей заварювався не на один день. Несподівано йому стало шкода своїх хлопців, на яких він зірвався вночі. Зірвався, тому що сам був на межі зриву. Не треба було так говорити. Адже тепер дійсно всім буде непереливки.