Джон Гарднер - Помста професора Моріарті

З почервонілими від безсоння очима зустрів він уранці Бенно й звелів принести сніданок у купе. В нього пропало бажання зустрітися з Карлоттою та з її батьком.

На віллі «Остія», пізнього ранку, подаючи Аделі до ліжка сніданок, покоївка принесла також ранкові газети й листа.

Адела Асконта підмостила під спину подушки й приготувалась, у відсутність коханця, поніжитися в постелі. Вона пила маленькими ковтками каву й уважно розглядала напис, немов перед тим, як узяти срібний ніж і розрізати конверт, хотіла впізнати почерк.

Кількома хвилинами пізніше, мовою, щедро оздобленою перлами римських нетрищ, вона наказала покоївці пакувати речі, а Джузеппе послала впіймати екіпаж. Минули хвилини, і мешканці вілли та й сусіди пересвідчилися в тому, що Адела Асконта нагально від'їздить до Лондона.

Першим у будинку на Алберт-сквері задоволених Карлотту й професора привітав Спір.

— Успішно з'їздили? — спитав він, коли вони зачинились удвох з професором у кабінеті.

— Чудово. Перекажіть Сел, щоб ощасливила нас своєю присутністю: вона мені буде потрібна. А нашій тигриці доведеться грати спектакль. Ми підрізали нашому римському приятелеві ніжки й крильця, мов різдвяному гусакові, хоча він про це ще й не знає.

— У нас теж непогані новини, — всміхнувся Спір.

— А саме?

— Кроу.

Професор різко обернувся до Спіра — все інше тепер не мало значення.

— Він поїхав у відпустку! — з великим піднесенням мовив Спір.

— Отже, ми його здолали. — На обличчі Моріарті промайнула посмішка, голова стиха захиталася. — Ці поліцаї — народ обережний. Ви звернули увагу, як рідко вони допускають, щоб скандал набув широкого розголосу? — Він, дуже задоволений, сів до столу. — Відпустка!.. Закладаюся своїми чоловічими здібностями, якщо в нього не відібрали його шматок хліба. Приємно знати, що цього настирного Кроу нарешті взято в шори. Все інше підготовлено?

— Жебраки чатують на вокзалі. Тільки-но італійська дама прибуде, вони повідомлять про це нас.

— Гаразд. З її появою нам треба діяти негайно. Гаррі Аллен готовий? Знає свою роль?

— Вивчив, як ви веліли, й міг би зіграти її на сцені.

— А лист?

— Як ви й наказували, чекає на італійця в «Ленгемі».

— За готелем спостереження ведеться?

— Цілодобово.

— Гаразд. А тепер розкажіть, як жила «сім'я», поки я був у Римі. Які прибутки, які крадіжки, скільки спорожнено кишень?

Вислухавши розповідь Спіра про численні крадіжки, що було повсякденним життям відновленої імперії, професор Моріарті дістав свій щоденник, розгорнув сторінку, відведену Ангусу Мак-Криді Кроу і, мов закриваючи сплачений рахунок, закреслив її навскоси. Переглянув він також і сторінку, відведену Луїджі Санчіонаре, але, повагавшись, вирішальної лінії не провів. Це задоволення він залишив на потім.

Минув тиждень, і містер Шерлок Холмс знову запросив Кроу до себе, на Бейкер-стріт.

— Як ви себе почуваєте, друже Кроу? — весело запитав він, потираючи руки.

— Все ще почуваю себе дурнем, — відповів той. — Свідомість того, що тебе ошукав триклятий Моріарті, настрою не підносить.

— А ваші домашні справи, здається, налагоджуються.

— Звідки це вам відомо? — здивовано запитав Кроу.

— Бачу з вашого вигляду. Ви маєте вигляд чоловіка, про якого добре піклуються. Закладаюся, що ви зайняли міцну позицію.

— Так.

— Добре, добре… — Холмс узявся набивати свою люльку. — Певен, ви не заперечуватимете проти отруйного впливу нікотину? — всміхнувся він.

— Та звісно, що ні. Я й сам належу до прихильників заспокійливих властивостей тютюну. — Кроу теж дістав люльку й наслідував великого детектива.

— Чудово. — Холмс підніс до люльки вогонь і з задоволеним виглядом пихкав, випускаючи хмари диму. — Кращого друга, ніж Ватсон, годі шукати, але він так часто нагадує мені про мої слабкості… Хоча, слід сказати, має рацію.

— Хотілося б зустрітись із доктором Ватсоном, — мовив Кроу.

— Ні, ні, — похитав головою Холмс. — Цього не буде. Є речі, яких я не допущу. Йому не слід знати про наші зустрічі, особливо — про наші наміри. Хай краще не знає, що Моріарті живий.

— А де він тепер?

— Коли б я знав!.. — Холмс на хвилину замислився. — Ви маєте на увазі Ватсона, так?

— Звичайно.

— Я подумав, що ви запитуєте про Моріарті. Ватсона я знову послав до Корнуолу. Найближчим часом мені теж доведеться туди поїхати, а то ще не доживу побачити, чим усе скінчиться. Я, здається, казав вам, що Мур Агар наполягає, щоб я відпочив.