Джон Гарднер - Помста професора Моріарті

— Я…

— Паркер, як нам з вами відомо, довгий час керував шпигунською мережею Моріарті. Барнс також працював на нього, а якщо ви не маєте уявлення, хто така Селлі Годжес, то не маєте права обіймати вашу теперішню посаду. Професор стежить за кожним вашим кроком. Вас заманили, мов кролика, в сильце. Моріарті з біса розумний: використовує найелабкіші риси людської натури. Ви клюнули на його приманку — міс Гарріет, і цим Моріарті вплинув на ваш розум і вибив вас із колії. — Холмс підвівся і збуджено заходив по кімнаті. — Шкода, що не можна звернутися до Ватсона. Вам потрібен перепочинок, аби ви отямилися й убереглися від подальших неприємностей. Я б порадив доброго лікаря, хай би прописав вам тиждень-другий відпочинку. А потім би ми схопили б того диявола Моріарті. Ручуся — зараз він щось затіває в Італії або ж Іспанії. — Холмс перестав ходити й глянув на Кроу. — Я знаю чудового лікаря на Гарлі-стріт. Підете до нього?

— Я зроблю все, щоб знову стати на ноги. І знищити Моріарті. Кроу ледве стримував свій гнів. Так по-дурному шугнути в пастку, підставлену йому під ноги професором!

— Мур Агар вас вилікує, — всміхнувся Холмс, — хоча, мабуть, уже втратив надію вилікувати мене. Нещодавно був прописав мені відпочинок, але відпочити не пощастило. Нагадаєте мені колись, я розповім вам про корнуольське жахіття.

— Гаразд, піду до того вашого Агара.

Найнебезпечніший італієць Луїджі Санчіонаре був людиною звичок, особливо в справах релігії. Двічі на рік він ходив до меси — на Великдень і на день свого ангела, сповідався кожної страсної суботи в сповідальні однієї римської церкви.

Незважаючи на плани, що могли залишитися невиконаними, на вдалі та невдалі крадіжки, на розпорядження, віддані чоловікам та жінкам, які вважали його своїм зверхником, час від Великодня до Вознесіння був для Луїджі Санчіонаре святим. Луїджі дбав про свою безсмертну душу.

Його коханка, Адела Асконта, не була надто віруючою. Луїджі лишав її саму на віллі «Остія» кожної страсної п'ятниці й повертавсь аж великоднього ранку, після врочистої меси у ватиканському соборі святого Петра. Адела Асконта могла б спокійно перебути в своєму великому будинку на вулиці Банчі-Веччі, але її дратував святковий гармидер — у ці дні щороку наїжджало багато іноземців, і місто аж клекотало. Вона розуміла, що приїжджі — легка здобич, особливо для кишенькових і готельних злодіїв, які по своєму відзначали паломництво віруючих до Вічного міста.

І так кожного страсного тижня Адела Асконта терзалася в «Остії», причому її непокоїла не безсмертна душа Луїджі, а його можлива зрада. Луїджі вмів підкотитися до жінки, а синьйора Асконта вдалася дуже ревнивою. Цього року виявилася навіть гірше, ніж завжди. Причиною стала телеграма з Англії.

Телеграма надійшла страсного четверга, коли Луїджі готувався їхати до міста.

ВИ НЕГАЙНО ПОТРІБНІ. ВЕЛИКИЙ ЗИСК ГАРАНТОВАНО. КІМНАТИ ОДНОМУ ЗАМОВЛЕНІ В ГОТЕЛІ «ЛЕНГЕМ». ВІЛЛІ, ЖАН.

— Віллі Шляйфштайн і Жан Гризомбр, — пояснив Луїджі.

— Знаю, хто вони. Гадаєш, я така тюхтійка, як ти? — Чарівна Адела Асконта мала бурхливу вдачу, а куценький товстун Луїджі Санчіонаре був рабом своєї коханки. — Ти поїдеш до них, Джі-Джі? Це вони самі мали б приїхати до тебе! — сапала вона вогнем.

— Мене б не кликали, якби не було такої вигоди. Це дасть змогу придбати речі, які тобі так до вподоби.

— Тобі вони теж до вподоби. Ти поїдеш сам?

— Мабуть. Моє серце не заспокоїться, поки я не повернусь до тебе, Адело. Ти ж знаєш.

— Нічого я не знаю. У Лондоні теж є жінки. Поїлеш сам, Луїджі? А це справді безпечно?

Вона б хотіла, щоб з ним поїхав принаймні хтось із його наближених — або Бенно, або Джузеппе. Кожен з них доповів би їй про будь-які нерозсудливі дії Луїджі.

— Бенно може супроводити мене до Парижа. Далі я поїду сам.

— І ти відмовишся від великоднього свята в Римі?

— Ніколи. Я поїду в понеділок. Гадаєш, я зміг би відмовитись від задоволення провести з тобою наш великодній вечір?

— Зміг би, якби це давало більше влади й більше грошей.

— Я поїду в понеділок. Ось тут є адреса. Я сьогодні ж дам їм телеграму.

— Привези мені щось таке… справді гарне, — приховуючи роздратування, спробувала підлеститись Адела.

— Привезу таке, що дарують раз у житті! — сказав Луїджі.

Він уже й справді відчував потребу перепочити від своїх подвигів у Римі. Рим став огидним містом. Ще не затих відгомін політичних махінацій минулого року. В країні панував безлад, а поразка армії від ефіопів минулого березня спричинялася до падіння уряду. Відтоді минув рік, і додому верталися притихлі поранені й полонені, нагадуючи про нестабільність в Італії.