Ебергард Паніц - Фосфорна квітка

— Кого ви маєте на увазі? — запитав Гінцпетер. — Назвіть прізвище!

— Ашфільд, — сказав Едвардс і перезирнувся з Мар грет, яка вчепилася за його руку. — Це ж тоді Ашфільд дзвонив? Я можу в цьому заприсягтися.

— Це не той американець, відбиток черевика якого в нас є? — запитав один із поліцаїв. — Отой параноїк із Кендлерової клініки?

Комісар покрутив головою:

— Той, гарантую, не міг вийти з клініки.

Він глянув у вікно, примружив од сонця очі, кашлянув і вдав, ніби все це йому надокучило.

— Можливо, малючка каже правду, нібито вона щось вистежила, — подав, нарешті, він свій голос і підійшов упритул до Вундервальда. — Ця ділянка землі межує з бланківським підвалом, там є діючий газопровід, тому я й не сумніваюсь, що десь тут має бути відгалуження.

Він зиркнув з-під лоба на Едвардса й Маргрет, потім знову на Вундервальда та його сина, якого кілька годин тому випустили.

— Трубопровід з того боку щойно замурований, добре герметизований, — додав комісар. — Схоже, тут недавно хтось добре потрудився. — Його голова знову опустилася, він висякався в носову хусточку й прогугнявив: — Ви не скажете, хто б це міг зробити? Ми просунулися б на значний крок уперед, якби знали не лише те, хто потоптав сніг на вулиці, але й заліз із ногами тут у підвалі в порваний мішок із цементом. Можна оглянути взуття панів і дами?

Ніхто не поворухнувся. Гінцпетер пройшовсь кімнатою й оглянув підлогу. В деяких місцях на лінолеумі можна було побачити сірі смужки.

— Ні, — сказав Гінцпетер. — Ні, ні, все це не так просто. Завжди можна знайти ганчірку й повитирати все — так, це не проблема. Тепер я вам дам спокій. Вибачте, будь ласка.

Він уже стояв на сходах, але раптом повернувся назад і звернувся до Маргрет:

— Але в цьому разі так би й лишився нез'ясованим замах на ваше життя, ласкава пані. Хоча сліди в снігу вивітрюються, як і газ, що для декого виявивсь отруйним, але, незалежно від погоди, вистачить звичайного гіпсового відбитка, щоб визначити номер взуття й ким воно зроблене. — Він зиркнув на Едвардса. — До речі, made in USA.

Маргрет удала, ніби це її зовсім не обходить. Але Гінцпетер не відступав:

— Чи не належали ті черевики вашому чоловікові, ласкава пані?

— Мій чоловік уже давно надає перевагу німецькому взуттю, — рішуче заявила вона і вхопила Едвардса за руку, ніби й не було ні підозр, ні причин для розлучення, ні перспективи залишитися наодинці з порожніми полицями в шафах і порожніми стінами, без картин Вундервальда. — Усе-таки протягом трьох років тут була наша домівка, в нас тут були друзі, а це дещо важить. Америка — це щось дуже далеке для нас.

— Авжеж, сім годин літаком, я знаю, та й в американському взутті ходять не лише американці, — сказав Гінцпетер і зневажливо махнув рукою: — Зрештою, містера Едвардса незадовго до смерті Валентінера бачили тут біля чорного ходу, він пробирався туди крадькома, вештався поблизу щойно виявленого відгалуження газопроводу. Казати далі?

— Та це ж безглуздя, — втрутився Вундервальд і вдавано засміявся. — Я хотів би внести ясність: мої друзі можуть заходити до мене й виходити, коли і як їм заманеться, навіть чорним ходом. Убивцю ж вам треба шукати за іншими дверима.

— Але ж він зайшов цими дверима, — холодно відповів комісар.

Він зразу настороживсь і зовсім не збирався, як сам щойно про це заявив, виходити з будинку Вундервальда. Один із цивільних тепер записував кожне сказане тут слово. Все інше було преамбулою, в тому числі й історія з маленькою білявкою. Едвардса попросили згадати кожен крок, який він зробив тієї обідньої пори, після того, як побував у художника. Пішли за будинок, щоб визначити місце, де стояло таксі, яким приїхали Маргрет, Валентінер і Кендлер. Один із поліцаїв не відходив од Едвардса ні на крок. Марно було доводити такому скептикові, як Гінцпетер, що він, Едвардс, тоді сховався за будинок, аби не потрапити на очі своїй дружині, бо вона зразу після одужання пішла не до нього, а сюди.

— Так уже вийшло, — невимушено зауважила Маргрет. — Я хотіла забрати свою сумочку, яка тут лишилась, отже, зовсім випадковий привід, збіг випадковостей.

— Аргументи, аргументи, — сказав Гінцпетер, похитуючи головою. — Гляньмо краще фактам в очі.

У талому снігу поблизу чорного ходу все ще можна було розпізнати сліди: довжелезні, овальні заглибини, калюжі води, що злилися докупи, ніби тут прочалапало чудовисько.

— Непереконливі аргументи, темні справи, — лише знову буркнув Гінцпетер і, натиснувши на клямку, відчинив незамкнені двері. У коридорі підвалу, де була топка, казан для підігрівання води й безліч усяких труб, він кивнув на щойно вмуровану цеглину. — Тут, мабуть, криється й розгадка нашої загадки, — сказав він, — за цією цеглиною прокладено справжній газопровід, а звідти до топки треба лише два метри гумового шланга, щоб підсобити господові Богу подавати тепло або могильний холод. Тут треба брати до уваги й жінок, вони теж можуть бути вбивцями.