Ебергард Паніц - Фосфорна квітка

— Та дайте мені спокій з цими дурницями!

Алкоголь зробив своє, він зажестикулював і розповідав те, про що тверезим волів мовчати.

— Моє велике юнацьке кохання, о Боже, його я малював сотню разів, — марив він. — Ось тут стояла велика піч, страшенно гаряча. Ах, що то були за часи! — Сяйливо всміхнувшись, він підвівся: — Все йшло гаразд, удавався кожен мазок, і я сам собі подобався. Та ще й як!

Його батько був такий же велетень, як і він. То був запеклий нацист, що виказав навіть власного сина, бо син писав і малював у підвалі листівки проти безглуздої війни. У молодіжній в'язниці Цахаріасові перебили праву руку, у лікарні її абияк зростили. Коли ж він тепер за мольбертом забував про неї й час від часу не робив перепочинку, судомило всю його руку, й він аж кричав од болю, мов поранений звір. Навчився він працювати й лівою, а якби йому перебили навіть обидві руки, то він брав би пензель у зуби й так малював би. Через півтора року до в'язниці зайшов батько у формі штурмовика й забрав Цахаріаса додому, а вдома здоровило син відлупцював батька, ще й пригрозив скрутити йому в'язи, якщо той ще раз його продасть.

— Це, принаймні, мало свої плюси, — констатував із задоволенням Цахаріас. — Він не розкривав писок, і я після війни мав можливість засвідчити з чистою совістю, що він — одна з найбільш поважних нацистських свиней.

Задзвонив телефон, писклявий жіночий голос кудись запрошував художника.

— Та піди, — сказав Едвардс, — я так чи так не зможу тут довго сидіти, на мене чекають Маргрет і Сара. А заповіт тобі не пошкодить. Якщо йдеться навіть лише про ті картини, які ти маєш успадкувати.

Але Вундервальд покрутив головою й гукнув у телефонну трубку:

— Я сім разів у своєму житті казав «так», тепер кажу «ні». Кінець! Баста!

Можливо, Маргрет була сьомою у його послужному списку. Він розповів про жінку, з якою познайомився вже після тієї Ліло, — про Паулеву матір.

— Я був для неї бездара, бо не зміг дати раду пекарні. А вона й справді почала випікати тістечка й торти, торгівля вдалася на диво, і я зовсім опинився на задньому плані. Коли згодом розібрав цю піч, то скандалу вже було неможливо уникнути: одного чудового дня вона забрала Пауля й зникла.

Він погодився з усіма її умовами на поділ майна й не вилазив з боргів у Валентінера, висилав їй гроші на адреси, які безперестанку мінялися. Писала ввесь час одне й те саме: Пауль хоче поїхати туди або туди, придбати те або те.

— На жаль, я дуже слабохарактерний і ладен на будь-який ганебний вчинок, — посміхнувся Вундервальд. — Я здав безліч картин у заставу. Розумієш, у якому я становищі?

Едвардс кивнув головою й випив свій чай. Варто було б послухатися тих не вельми надійних порад і триматися від цього всього якнайдалі або зовсім не звертати уваги ні на які застереження, сказав він сам собі. Вундервальд, якщо навіть перебільшував, давно захряс у безнадійну скруту, ще й накликав на себе підозру; ця думка налякала Едвардса й він промимрив лише кілька збитих слів:

— Сподіватимемося на краще. А ти подумай-но ще раз про Іск'ю або щось у цьому напрямку, Цахаріасе! — Останнє слово він кинув уже з порога. У вікно коридора було видно конторські будівлі, склади й цехи ланцюгового заводу, не дуже далеко видніли ті два нещодавно споруджені цехи, відгороджені тепер од решти території окремим парканом і шлагбаумом. Із воріт виїжджав чорний «мерседес» власника фірми.

— Ти — негідник! — вигукнула Ріта Бланк через вулицю, щойно Едвардс вийшов з дому Вундервальда. Вона не звертала уваги на те, що перед дверима й досі стоїть поліцай у формі, а навколо шастає кілька цивільних. Ріта кинулася до нього: —То ти їдеш зі мною чи ні?

— Куди? — запитав Едвардс. — Ти не могла придумати чогось розумнішого?

— Не могла, — відповіла вона, погралася своїм ланцюжком і погойдала туди-сюди сумочкою. — Досить довго змусив мене чекати. Ти що — пошився в дурні?

Едвардс озирнувся й побачив незнайому біляву молодицю, що розмовляла з поліцаєм біля дверей. Можливо, що це їй належав отой писклявий голос, хоча Вундервальд чітко промовив у телефонну трубку «ні».

— Ні, — сказав і Едвардс, — поки що все нормально! Але я поспішаю.

— Ти — негідник! — повторила вона задирливо. — То як, летиш зі мною? Хоча, про мене, лети з ким хочеш!

— Гм…

Якусь часточку хвилини він був схильний сприймати Ріту Бланк всерйоз, але тут же помітив її нещирий погляд.

— Я думав, з тим жартом покінчено.