Ебергард Паніц - Фосфорна квітка

— Перестань, то зовсім не жарт.

— Звичайно, мадонно, кожен хотів би звідси дременути, однак охота гірша від неволі.

— Ти не можеш висловлюватися ясніше? — запитала вона роздратовано й витягла з-під коміра пальта свій золотий ланцюжок. — Якщо я справді захочу, то я поїду куди захочу. І ти поїдеш зі мною.

— Це ти казала і вчора.

— А тепер незборимі перешкоди з'явились і на морі, і на суходолі, й у повітрі. — Вона пронизливо засміялась і додала кроку. — Точніше кажучи, дуже погане повітря там, звідкіля ти вийшов.

Едвардс знав — ця дівчина здатна на все, якщо хоче чогось досягти.

— Добре, що мені кажуть так багато приємного по телефону або натяками, — відказав він холодно. — Але твій старий надто безцеремонно поводиться з Вундервальдом. Ота дешевенька подорож вам зовсім не потрібна, вам ніколи нічого не було потрібно.

— Ти був потрібен, — захихотіла вона, відкинула назад волосся і вхопила його під руку. За хвилину вона ніби перевтілилася. Вона нізащо не хотіла допустити розриву між ними, тому знову все перетворила на жартівливу сварку. Знову ніби фата-моргана зринув острів Іск'я, і Едвардсові довелося вислухати новину, за яку безцінь можна звідти організувати прогулянку до Помпеїв.

— Ти досі не бував у тому грішному місті, заваленому вулканічним попелом? А може, ти сам — грішник?

Коли він сказав: «Та годі вже про це», Ріта ще міцніше стиснула його лікоть і шепнула:

— Вони всі ополчилися проти Вундервальда, йому треба звідси виїхати, хто знає, які тут шишки втрутилися. Навіть військовий аташе. Бридко!

Едвардс, хоч і без особливого задоволення, але дозволив їй себе обняти й поцілувати в лоб.

— У мене є квитки на літак, Річарде, — шепнула вона йому на вухо. — Все о'кей, у будь-який час. Я справді боюся, що вони можуть зробити тобі й Вундервальдові що завгодно, коли ви не поступитеся. Він мусить виїхати, оскільки ж і ти не можеш на це спокійно дивитися, то виїхати треба й тобі. Іншого виходу, ніж утекти на Іск'ю, взагалі нема.

— Та перестань ти нарешті про це! — перебив її Едвардс. — Ліпше скажи, як ото твій батько дійшов до такої ницості й посилає за мною услід казна-кого?

— То я — казна-хто? — запитала вона всміхаючись і глянула на той бік вулиці, де тільки-но був зупинився «мерседес», а потім знову повагом рушив.

— Мій старий відчуває до тебе слабість, і не лише на догоду мені. Але Вундервальдові прощення немає: пекарня мусить бути знесена. І нема чого ставати дибки. Мій батько має лише біля тридцяти відсотків із заводу, без нових цехів ми вилетіли б у трубу. А ти повинен знати, яким тоном там розмовляють.

— Авжеж, — сказав Едвардс, — погрозливим тоном.

Він озирнувся на Вундервальдів будинок, який ще стояв на місці, й цього разу поліційний автомобіль із сиреною летів в іншому напрямку.

З будинку саме вийшов художник і подався з тією пухкенькою білявою жіночкою навпростець до Маєрбергового шинку в порту.

Насилу спекавшись Ріти Бланк, Едвардс пішов услід за незвичною парочкою до шинку. Білявка й не збиралася відчепитись од Вундервальда, навпаки, писклявим голосом попросила вина. Тоді кинула в автомат для програвання грамплатівок монету й вирішила неодмінно піти з Цахаріусом танцювати. Помітивши Едвардса, той не зреагував на її запрошення до танцю й зніяковіло всміхнувся.

— Що ж мені робити? Я безсилий, — гукнув він йому. — Я зовсім не вмію прикидатися відлюдком. Я не відлюдок.

— Це правда, — сказав Едвардс і подумав, на чий рахунок усе це сказано. Він сів до їхнього столу, куди саме подавали солідну вечерю. Поставили третій прибор разом з аперитивом та вином і для нього.

— Ну скажи йому, скажи, як у тебе сяйнула думка про мене! — атакував Вундервальд маленьку білявку, коли йому набридло танцювати.

Вона закохано глянула на нього своїми синіми очима й відверто пояснила Едвардс ові:

— Я побачила його фото в газеті й зразу ж подзвонила, бо дуже цікавлюся китайським мистецтвом.

Малося на увазі фото в газеті «Нахт-курір», де було широко розписано вбивство Валентінера, приправлене оповідями про його страшні азіатські подорожі. Жіночка геть усе переплутала, про Вундервальдову творчість нічого не знала, ніколи в житті не бачила жодної його картини. Але вона не проти, невимушено зізналася жіночка, якщо він її намалює, хоча вона й не належить до східного типу жінок, а він, мовляв, захоплюється саме східнячками.

— Типово по-німецькому, — вигукнув Цахаріас і підморгнув Едвардсові. — На Сході мене вабить екзотика, але винятки я все-таки завжди роблю.