Фред Унгер - Червоне доміно

— Хіба доктора Козеля немає? — спитав Вольфганг, заходячи з нею до секретаріату.

— Він біля крана. Покликати його?

Вольфганг заперечливо похитав головою.

— Це не горить. Пан Унбегау теж унизу?

— Хвилину тому він був ще в своєму кабінеті.

— А доктор Райнгольдс і пан Зельхов?

— Ці внизу, вони пішли з доктором Козелем.

— Тоді я побалакаю спершу з Унбегау. Ідеш зі мною, Гайнц?

— Звичайно.

Віра Горм вийшла з нами у коридор і замкнула за собою двері.

— Мені треба занести обхідний листок до відділу кадрів, — пояснила вона. — Я вже й так спізнююсь. Невже у вас все ще є до нас якісь запитання?

Вольфганг зітхнув.

— Більш ніж досить.

— І до мене теж?

Він розсміявся.

— До вас, на жаль, нема. Адже вас тут не було, коли це трапилося.

Вона теж засміялася; це був тихий приємний сміх.

— Наступного разу я трохи зачекаю, перш ніж до вас заявитись, щоб ви могли запідозрити мене й допитати.

Він насварився на неї пальцем.

— Я вам голову одірву, якщо ви це зробите! Радійте, що не причетні до всієї цієї історії. Чи побачимо ми вас іще?

— А як же! Я зараз повернуся.

З цими словами вона пішла. Її каблучки зацокотіли по кахляних плитках підлоги, а волосся неначе спалахувало, коли на нього падав промінь м'якого втомленого осіннього сонця.

Карін злегка зашарілась, побачивши мене, але швидко приховала своє збентеження. Вона подала мені руку просто, невимушено, так, наче ми з нею були давні й добрі друзі.

— Я й не уявляла собі, що побачу вас знову так скоро.

— Сподіваюся, що це вам не неприємно.

— Ну, що це ви говорите!

І знов я побачив ці очі, які з учорашнього дня не давали мені спокою. Великі, темно-карі, променисті, з світлими цяточками.

І вони не уникали мого погляду, вони прямо дивилися на мене й ставали дедалі більшими й темнішими, але тут раптом ми почули покашлювання Вольфганга.

— Може, ти дозволив би мені, Гайнце, також привітатися з фрейлейн Зоммер? — сказав він. — Добридень, фрейлейн Зоммер!

— Добридень, пане Гайєр!

Бракувало тільки, щоб вона зробила кніксен. Мені так кортіло просто відштовхнути Вольфганга, Але ми були не самі, зрештою тут був іще й Штефен Унбегау, який ні на мить не зводив з нас очей. Обличчя у нього було якесь землисто-зелене, і взагалі виглядав він як людина, що не спала кілька ночей. На його округлому обличчі з товстенькими щічками з'явилися зморшки, очі булі втомлені й тьмяні.

Я чув від Вольфганга, що Унбегау давно цікавиться Карін, і можна було догадатись що фантазія завела його надто далеко і припущеннях відносно мене й Карін. В усякому разі, ми з нею поки що нічого такого навіть і на думці не мали, але як йому до вести, що він помиляється?

— Я не хотів би довго затримувати вас обох, у суботу часу у всіх нас обмаль. Я лише мав намір іще раз поговорити з фрейлейн Зоммер про випадок з умивальником Ви ж пам'ятаєте: кран, з якого капало.

— Ота стара історія? Я про неї вже майже забула.

— Може, мені вийти? — спитав Унбегау, і в цьому запитанні прозвучав ущипливий підтекст.

— Про мене, можете залишатися, — відказав Вольфганг. — Адже ви теж знайомі з цим ділом. Я, власне, хотів би довідатися від фрейлейн Зоммер, чи не виявила вона тоді в умивальнику яких-небудь слідів бруду. Мене цікавить не бруд в прямому розумінні, а якісь залишки воску чи мила.

Карін напружено, але марно силкувалася щось пригадати.

— Ні, — сказала вона зрештою. — Цього я не пригадую. Та, одверто кажучи, я й не звернула на це уваги.

— Шкода.

— Я, може, й помітила б щось, якби помила руки над умивальником. Але я цього не зробила, бо дзеркала над умивальником не було, тому я пішла до туалету. Там є дзеркало.

— Власне кажучи, я запитав про це для очистки совісті. Ваша відповідь могла підтвердити одне моє припущення.

— Взагалі, — звернулась Карін до Штефена Унбегау, — треба буде запитати в управлінні, коли вони, нарешті, приб'ють нове дзеркало. Скільки з цим тягти?

— Невже ти не помітила, що дзеркало прибили знову ще в середу?

— Та що ти кажеш…

— Абсолютно точно.

Карін виглядала вкрай здивованою.

— Подивись, коли не віриш.

Карін пішла до дверей креслярні і відчинила їх. Дивлячись через її плече, я побачив, що Унбегау казав правду: над умивальником висіло велике прямокутне дзеркало.

— Убийте мене, але я раніше цього не помічала.

— Вони його повісили в середу ранком. Швейцар і там один з госпчастини. Потім вони ще ходили до Цибульки перевіряти сигналізацію тривоги.