Фред Унгер - Червоне доміно

— Ви можете її щонайбільше зігнути, — сказав Бек. — Але розламати — це виключено.

Іветта посміхнулась. Вона уперлася великим пальцем у середину кришки, а вказівним — у край, трошки вигнула край уперед, наморщила чоло — почувся тріск.

Вона поклала обидві половини кришки на письмовий стіл перед нами.

— Ось вам речовий доказ, — вона показала на уламки кришки, — цього ви не могли раніше знати. Кислота, що міститься у цьому мастилі, так роз'їдає метал, що він не може витримати будь-якого значного навантаження. Він тріскається або розламується.

Бек посунув окуляри на лоб і взяв обидві половинки в руки так обережно, неначе то був динаміт, що може вибухнути при найменшому струсі.

— І на металі це ніяк не позначається?

— Помітити можна лише під мікроскопом.

— Кому ж би це спало на думку, — сказав Гайєр, — перевіряти підшипники, та ще й перед самим пуском, під мікроскопом! Ми, звичайно, перед пуском крана в неділю ще раз зробили б спробу на розрив і стискування, але контролювати під мікроскопом? Ніколи в світі!

— Та це ж взагалі зробити неможливо. Щоб перевірити підшипники під мікроскопом, їх треба було б спершу пошкодити. А тоді залишається одне: виготувати нові!

— Кажіть уже зразу — спорудити й новий кран.

Вольфганг тримав у руці дві половинки кришки й уважно розглядав поверхню злому. Ось він обережно провів по ній пальцем.

— Справді, абсолютно нічого не можна помітити. Які ж деталі збиралися вони змазати оцим?

— Підшипники, що несуть верхню стрілу. Після того, як мастило діє на метал більш як три години, вантажопідйомність крана знижується приблизно на п’ятдесят процентів. Це граничне навантаження.

— Значить, — сказав Вольфганг, — перша частина програми випробування, коли піднімаються не дуже великі вантажі, пройшла б цілком успішно.

— Саме так усе й задумано. Але коли стріла підніме максимально допустимий вантаж…

— Та це ж залізничний вагон, наповнений сталевими поковками. Тридцять тонні

— … то підшипники не витримали б, і стріла впала б разом з вантажем. Очевидно, при цьому вона потягла б за собою і весь кран.

Мене, звичайно, не так-то легко приголомшити, але на цей раз я відчув, як мороз пішов у мене поза спиною.

Залізничний вагон з тридцятьма тоннами вантажу, важка двадцятиметрова стріла, а може, й весь кран були б виведені з ладу, і все це обрушилося б на людей, на робітників, науковців, комерсантів, журналістів… Ні, такого просто не можна собі уявити. Це була б жахлива катастрофа.

— А де, — спитав Вольфганг, і голос його звучав хрипко, — де оте мастило зараз?

— Воно ще в готелі.

Майор Бек зітхнув з полегкістю.

— Отже, воно ще не в руках Доміно?

— Ні. Доміно лише завтра ввечері прийде за ним.

— А тоді що буде?

— Це мені невідомо.

— Хто має, — спитав Бек, — змазувати підшипники цим мастилом?

— Помічник. Очевидно, монтер.

— Значить, Доміно прийде до вас у готель, фрейлейн Ніфергельт?

— Так. А втім, тут я мушу зробити одне маленьке зауваження. Ми зустрічаємося не в нашій кімнаті, а у великому парадному залі. Міхаель і я повинні замовити для себе столик і принести одну з двох бляшанок. Близько двадцять третьої години прийде Доміно, зробить умовний знак і візьме бляшанку.

Гайєр схвально кивнув головою.

— Що ж, дуже тонко задумано. Він сподівається, що в натовпі його ніхто не помітить і що він так і зникне невпізнаний. А чи відомо вам, що це буде за знак?

— Ні.

— Ви маєте принести лише одну бляшанку? Хіба цього не замало?

— Навпаки. Ще й залишиться.

— Так. Виходить, товаришу Бек, мені й лейтенантові Швенку доведеться завтра піти танцювати. Скільки ви нам даєте на видатки?

Окуляри Бека сковзнули на кінчик носа, потім він стукнув кулаком по столу, так що той аж задвигтів.

— Ні, ви тільки послухайте їх, фрейлейн Ніфергельт! Ось яких я маю співробітничав. Перше запитання: скільки ви нам даєте на видатки? Одну марку на двох, не більше. Пийте зельтерську воду, це корисно.

— Корисно, це вірно, — відпарирував Вольфганг. — А що, як нам захочеться випити вина?

— Та що мені з вами сперечатися, — пробурчав Бек і скорчив таку гримасу — ну, точнісінько роздратований бульдог. — Я сказав обійтися однією маркою, от ви й обійдетеся. Та годі жартувати! Ви самі з цим не впораєтесь. Мені б не хотілося, щоб ваш план зірвався, бо тоді бляшаночку, як вода змиє. Шукай вітра в полі! Я дам вам іще двох товаришів на підмогу. Досить цього?

— Сподіваюся, що досить. Дякую. А скажіть, чи не замінити нам мастило заради безпеки іншим, нешкідливим? Це можна зробити, фрейлейн Ніфергельт? Як вони виглядають, оті бляшанки?