Фред Унгер - Червоне доміно

Бек знову звернувся до Гайєра.

— Прошу вас швидше закінчити доповідь. Як ви чули, зараз тут буде відвідувач. Він лише дві години тому записався на прийом, але цей візит настільки важливий для нас, що я не можу примусити його чекати. Для вас обох це буде особлива несподіванка. Але облишмо це на деякий час.

Вольфганг почав з того місця, де телефон перервав його доповідь:

— Товариш Швенк був сьогодні, як я уже казав, у правлінні ярмарку з приводу французів. Ви ж знаєте, що документи їх я наказав перевірити ще позавчора.

— Але ж з документами, здається, все гаразд.

— Ото ж то й воно. А мені ці типи все ж таки не подобаються. Візу на в’їзд і посвідчення на право відвідання ярмарку може, зрештою, кожен дістати. Тому я попросив товариша Швенка довідатись у правлінні, чи знають там цю фірму, а може й про те, хто до цього часу приїздив від неї на лейпцігські ярмарки. Але навіть і Швенк…

У двері постукали.

— Заходьте.

У дверях з’явилася голова товаришки Шульт.

— Це та особа, товаришу Бек.

— Прошу, нехай заходить.

Двері широко розчинилися, і я застиг на місці з роззявленим ротом.

Я ж знав цю «платинову» красуню, що стала на порозі. Це був ніхто інший, як — Іветта Ніфергельт!

Майор Бек допоміг їй зняти пальто.

— Це чудесно, що ви прийшли так швидко. Були якість труднощі?

— Жодних. Міхаель спить. Він на сьогоднішній вечір домовився з фрейлейн Зоммер. Вони хочуть разом піти на танці.

— Ах так? Гм. Дозвольте вам спочатку відрекомендувати моїх співробітників. Це капітан Гайєр, а це ось лейтенант Швенк.

Вона простягла мені руку, вузьку, по-спортивному міцну.

— Вас я уже десь бачила. Здається, на заводі. Я не помиляюсь?

— Ні, саме там. Але тоді нас не познайомили.

— Однак рано чи пізно знайомство мало відбутися. Правда?

Вона весело глянула на нас, і мушу сказати, що з цієї самої миті я відчув до неї щиру симпатію. В усмішці, що заграла на обличчі Вольфганга, теж можна було прочитати більше, ніж формальну чемність.

— Вони обидва, як бачите, дуже стримано поводяться, але ви не дивуйтеся. Річ у тім, що товариш Гайєр з дорогою душею заарештував би вас.

Бек посміхнувся.

— А я ніяк не можу за це на нього ображатися. Що б ви сказали, якби він цього не зробив?

Майор Бек скривився і люто витріщив очі.

— Та я б його, мабуть, власноручно застрелив. Я завжди так роблю з ним. Але, — він зітхнув, — на жаль, його неможливо забити. Ні його, ні товариша Швенка. Ви не повірите, скільки клопоту завдають вони мені.

— Це по вас одразу видно.

— Ви помітили? Ось, чуєте! А мені не вірять… Треба щоб з явилася фрейлейн Ніфергельт, лише тоді… Ах, я знов про щось забув. Я ж вам не запропонував навіть сісти. Вибачте, будь ласка.

Він присунув їй стільця, потім ми всі сіли, і я докладав усіх зусиль, щоб не витріщатися на неї. Трапилося щось таке, чого ні я, ні Вольфганг не розуміли. Ми здивовано поглядали один на одного.

— Доведеться, мабуть, — сказав майор Бек, — спочатку пояснити моїм співробітникам, хто ви взагалі така. Вони не знають іще, що тут відбувається. З того моменту, як мене телефоном повідомили про ваш прихід, минуло небагато часу. Ми поки що не мали можливості поговорити про вашу справу. Ви курите?

Фрейлейн Ніфергельт подякувала й відмовилась, але я взяв сигарету. І Бек теж узяв.

— Це так, як виняток, — сказав він, немовби вибачаючись. — Ви, мабуть пам’ятаєте про інформацію, товаришу Гайєр, яку я одержав у середу? Ми з вами про це розмовляли.

— Ви маєте на увазі повідомлення про те, — сказав Вольфганг, — що нам слід чекати появи двох співробітників західнонімецької секретної служби?

— Так, саме це. Автором його була фрейлейн Ніфергельт. Саме вона й передала його в Берлін, а Берлін одразу ж переслав депешу нам.

— На жаль, інформація була надто вже лаконічна, — доповнила фрейлейн Ніфергельт, — але мене радувало, що випала добра оказія передати хоча б це. Фабріціус останнім часом зробився дуже підозріливий.

Бек засміявся.

— Уявляю собі! — Він повернувся до нас. — Фрейлейн Ніфергельт — громадянка нашої Республіки. Приблизно у березні минулого року вона одержала листа від своєї колишньої товаришки по навчанню, студентки, яка втекла з НДР. Ця остання пропонувала фрейлейн Ніфергельт зустрітися з нею в Західному Берліні. Фрейлейн Ніфергельт, — будемо поки що називати її цим ім’ям, — прийняла запрошення, Як вона й гадала, на побачення прийшла не тільки та колишня студентка, що писала листа, а й ще якийсь панок, що відрекомендувався Ойгеном Фабріціусом і заявив, що він співробітник Вільного Університету. Того ж дня відбулася дуже цікава розмова. Не буду вдаватися в подробиці. Адже всі ми знаємо, з чого починаються ці справи. Коротко кажучи, фрейлейн Ніфергельт передала Ойгену Фабріціусу кілька інформації звичайно фальшивих, і нарешті покинула Республіку, захопивши з собою повний портфель нічого не вартих паперів; вона стала співробітницею організації отого шахраюватого панка.