Клаус-Петер Вольф - Клуб «Афродіта»

Тоні Вуст знову спитав себе, що може дати ця розмова. Перед ним сиділа мила, балакуча жінка, яка видимо нудьгувала, і ця історія внесла в її життя певний драматизм. Він приготувався протягом наступної години дізнатися ще дещо про галантного Маркуса Бергера, а потім нарешті почути, як той відвідав її ще двічі і потім вона ніколи вже його не бачила. Можливо, він їй якось навіть листівку надіслав із відпустки. Навряд чи в цій історії могло бути ще щось.

— … Але одного дня він і справді прийшов. Власне, я про нього вже давно й згадувати перестала. Біля дверей подзвонили. Я відчинила, але спочатку побачила навіть не його, а тільки величезний букет квітів, за яким він сховався. Він радісно привітався, попросив пробачення, що так довго не давав про себе знати, пояснивши це діловою поїздкою за кордон, і спитав, чи має ще чинність моя пропозиція щодо домашнього холодцю. Звичайно, ніякого холодцю в мене на той час не було, але це його зовсім не збентежило. Я запросила його ввійти й запропонувала чашечку кави. Він завів розмову про плетені настінні килими — у мене таке хобі, — і я відчула, що він стає мені ще симпатичнішим.

Потім він запросив мене на прогулянку. Я знаю, мені не треба було йти, але в мене, мабуть, уселився біс. День у мене був вільний, і я, певно, з нудьги, погодилася.

Ми вирушили до зоопарку. Я не була там щонайменше років десять, відтоді, як наші діти вийшли з того віку, коли вони любили ходити в зоопарк. Ми жартівливо балакали про се, про те, і раптом я помітила, що фліртую з ним, чого вже багато років ні з ким не робила…

Пані Шівас проковтнула клубок, що підступив їй до горла, і вже не зводила очей на комісара Вуста, а дивилася тільки на свою качку. Вона копирсалася ножем та виделкою в тарілці, але нічого не їла і, як видно, ледве стримувала сльози. І все ж вона говорила далі, хоч Тоні й не просив її розповідати про такі інтимні подробиці. Він уже боявся, що жінка ось-ось признається у своїх любовних інтрижках, а потім стане благати нікому про це не казати й присягатиметься, що після того вона Маркуса Бергера ніколи більше не бачила. Тоді ця розмова залишиться просто як спогад про приємний обід у китайському ресторані, ото й тільки. Одначе…

— … Це був невинний флірт. З нього нічого не могло вийти. Він — ще юнак, а я… а я вже бабуся. Але це давало мені втіху, неабияку втіху. Час від часу він навіть обіймав мене за талію, ніби ненароком гладив мені руку і зрештою за мавпячою кліткою поцілував мене…

«Мабуть, її треба урвати, — подумав. Тоні, — поки вона не почала розповідати про свою другу весну. Однаково з цього нічого не буде. Мабуть, той Маркус Бергер мав пристрасть до жінок її віку, і його записник повен таких телефонних номерів. Їй-бо, якийсь сексуальний маніяк! Цього мені ще бракувало! Тоді знайдеться сотня чоловік, у яких буде причина…»

— … Зрештою він запросив мене до себе додому. Я знаю, що ви зараз про мене думаєте, пане комісаре, але я все-таки повинна колись про це розповісти. Я скажу вам правду, всю правду, але тільки за умови, що мій чоловік ні про що не дізнається. Ви ж обіцяли, що він ні в якому разі ні про що не дізнається. Я не хочу, щоб через це мій шлюб… Я цілком покладаюся на вас, пане комісаре, на ваше вміння мовчати…

Тоні легенько торкнувся її руки, співчутливо опустив очі й так трохи заспокоїв її. Потім він знову взявся до качки по-пекінському й, бачачи, що пані Шівас їсти вже не хоче, вирішив доїсти й її частину. Поки качка не захолола зовсім, він квапливо відрізав рум'яні шматочки м'яса з ананасом і клав їх до рота.

— … Так от, у його кімнаті це потім і сталось… Ну, нарешті! Це все ж таки сталося.

— … Раптом він почав плакати й розповідати мені, що мати його померла дуже рано, виріс він у притулках, і жилося йому погано. Він розповідав, як мусив відмовляти собі у найнеобхіднішому, щоб дістати освіту, казав про приниження, яких йому довелося зазнати в житті. Молоді дівчата його взагалі не цікавили. Він признався, що покохав мене з першого погляду, й став просити, щоб я дозволила йому доторкнутися до мого тіла…

«Цьому взагалі не буде кінця», — подумав Тоні, допиваючи рисову горілку.

— … Але там, як видно, був ще хтось. Його спільник.

— Його… хто?

Декотрі слова завжди насторожували Тоні: розшук злочинця, наркотик, фальшивомонетник, банківський рахунок… Таких слів було багато і «спільник» теж належало до них.

— Кінець кінцем зробив же хтось фотознімки.

— Які фотознімки?

— Ну, фотознімки, на яких були ми, він і я. Голі. У неймовірних позах. І цими знімками він потім мене шантажував.