Клаус-Петер Вольф - Клуб «Афродіта»

Мюллер мовби вгадав його думки.

— Мабуть, знову якийсь ідіот не зачинив вікно, і тепер ми плавимось, ніби масло.

Тоні Вуст не встиг відреагувати на цей натяк, як задзвонив телефон. Він роздратовано схопив трубку.

Біля апарата був Франц Беккер. Питав, коли можна подивитися «альоом злочинців».

— Коли завгодно.

Якусь мить Тоні вагався, чи не спитати Беккера про Маркусову квартиру, одначе, подивившись скоса на Мюллера, вирішив цього не робити. Чим менше Мюллер знатиме, тим спокійніше можна буде самому продовжувати розслідування. Тоні не хотів, аби той знову втручався в його роботу.

Допитувати Беккера у цій сауні, на яку перетворилась службова кімната, навряд чи було розумним. Тому Тоні вирішив скористатись нагодою й вислизнути геть.

— Якщо ви маєте час, я під'їду до вас просто зараз, — сказав він Беккеру. — Мушу про дещо вас запитати.

Той погодився.

Вуст хотів уже вийти, та знову задзвонив телефон. То була Гудрун.

Він відчув приплив роздратування. Задуха в приміщенні виводила його з себе. А крім того, він аж ніяк не хотів при Мюллерові сперечатися з Гудрун про її подальше перебування у нього. Для Мюллера це було б чудовим приводом для балачок!

— Чого ти хочеш? Чому дзвониш до мене на службу?

— А ти чого такий сердитий? Щойно я була у вас, знайшла в альбомі потрібного вам злочинця, а тепер уже мені не можна навіть подзвонити?

— Я не те маю на увазі. Просто я дуже поспішаю. Але що сталося?

Тоні сподівався почути якесь дріб'язкове запитання. На зразок того, де знайти хліб, сіль чи ключ від підвалу. Натомість вона захоплено сповістила:

— Уявляєш, тобі надійшов лист! Від якогось адвоката. Прізвище його Бовдер. Слово честі! Адвокат доктор Бовдер! Це ж просто сміхота! І як тільки можна мати таке прізвище? Та ще й бути адвокатом! Ото сміху буде, як він стане прокурором, еге ж?

— Адвокат? Який адвокат?

— Хочеш, я прочитаю? Він адвокат твоєї дружини. Це щось ніби заява про розлучення.

Тоні не знав, що його більше вразило: те, що Марія і справді подала заяву і веде з ним тепер переговори через адвоката, чи нахабство, з яким Гудрун розкрила чужого листа. Та, в кожнім разі, він не збирався обговорювати цю справу по телефону. Мюллер уже підозріливо косував очима.

— Ми поговоримо про це увечері! — сказав Тоні й поклав трубку. Мюллер, який почув досить, аби здогадатися більш-менш про що йде мова, всміхнувся:

— Ох, ті жінки!..

— Це була не моя дружина, колего, — відповів Тоні Вуст якомога коректніше.

Тоді додав, що йде геть і до кінця дня вже не з'явиться.

У приємній прохолоді садової альтанки Беккерів, зі склянкою мінеральної води в руці, комісар Тоні Вуст намагався краще зрозуміти роль Франца Беккера та його сім'ї у житті Маркуса Бергера.

Він не хотів одразу заводити мову про Маркусове помешкання. Йому здавалося, розумніше почати розмову у м'яких тонах.

— Ви не пригадуєте, чи називав Маркус Бергер коли-небудь у вашій присутності якісь імена? Чи не говорив він, наприклад, про якогось Бориса?

Беккер почухав вказівним пальцем кінчик носа, потім скерував палець на Тоні Вуста й махнув ним, немов диригентською паличкою, якою задавав ритм своїм словам.

— Точно. Борис Людлов. Це ім'я він згадував кілька разів. У зв'язку з чим — не пригадую. Стривайте, він відгукувався про того чоловіка недобре. Кілька разів навіть казав «цей клятий Людлов»… Точно, Борис Людлов! Я пригадую дуже добре.

Це було справді дещо. Зв'язавши його слова зі свідченнями Гудрун, вже можна було змоделювати злочин. Тоні був готовий перевірити алібі Тіттенкралле у ніч убивства.

Звичайно, Тіттенкралле міг дати бездоганне алібі. Зрештою, він же професіонал. Проте попередні судимості за заподіяння тілесних пошкоджень свідчили не на його користь. Як-не-як, а Маркус Бергер був побитий до смерті. А Тіттенкралле побив уже кількох чоловік так, що вони вижили лише завдяки реанімації. Може, навіть, характер травм, заподіяних Маркусові Бергеру, подібний до травм інших жертв Тіттенкралле.

І все ж цього було замало.

Тоні майже виключав можливість того, що Людлов сам розправився з Маркусом Бергером. Таке він доручав робити іншим.

— А інших імен він не згадував? Наприклад, Тіттенкралле?

— Ви що глузуєте?

— Це, звісно, кличка [3] Приблизний відповідник прізвиська Тіттенкралле — Цицькодряп. . Насправді того суб'єкта звати інакше. Проте під справжнім ім'ям його навряд чи хто знає. Справжнє ім'я його Петер Грунд, але я певен, що навіть мати — якщо він її має — називає його Тіттенкралле.