Клаус-Петер Вольф - Клуб «Афродіта»

— Ну, крім усього, я ще й власник ліцензії на таксомотор. Щоправда, окремий водій не має ніяких шансів. Я збирався складати графіки виїздів, а також сам їздити — мені це дуже подобається. А крім того, я мав би стежити за тим, щоб автомобілі були в порядку. Адже це найголовніше. Якщо при найменшій поломці звертатися до майстерні чи просто не стежити за машинами, то прибутку не буде. Тоді доведеться лише на ремонт і техобслуговування викидати щомісяця п’ятдесят тисяч марок. Що ж до Маркуса, то він хотів займатися бухгалтерією, діловодством і таким іншим. Зрештою, я на цьому не розуміюсь.

— Ви розмовляли й про гроші?

— Звичайно! Ми сподівалися мати пристойний заробіток, не менший ніж на інших таксомоторних підприємствах. А в кінці року, залежно від обставин, ділити прибуток. Із цією метою ми збиралися заснувати товариство з обмеженою відповідальністю. Ми навіть разом ходили до адвоката обговорити цю справу. Майно товариства мало складати п'ятдесят тисяч марок. Маркус збирався також надати фірмі в кредит свої гроші, тобто ще добрих триста тисяч. На цю суму ми збиралися купити автомобілі. Приблизно дюжину. Є можливість перейти на вигідніші сучасні марки…

— Атож, я знаю.

Тоні Вуст подивився на годинника, вдаючи здивування, й почав прощатися з подружжям Беккерів.

Уже відчиняючи хвіртку на вулицю, він обернувся. Запитання, поставлені у момент виходу, на телебаченні звучать неймовірно ефектно, дарма що їм надають ніби другорядного значення. Тоні при цьому сам собі здався майже дурнем.

— О, я ще забув дещо. Гадаю, мені все-таки треба поговорити з вашою дочкою. Вважаю навіть, що це просто необхідно. Можливо, вона ключова постать у всіх подіях.

Франц Беккер підхопився з місця. Його самовладання миттю зникло. Він грубо напався на комісара.

— Не вплутуйте сюди мою дочку! Яке вона має відношення до вбивства? Зараз вона відпочиває на селі у тітки! Втрата Маркуса для неї була неабияким струсом! Невже ви цього не розумієте? Я попереламую вам кістки, якщо ви розпатякаєте їй усі ці дурниці про Маркуса!

Комісар Тоні Вуст мимохіть відступив на два кроки, відгородившись від Франца Беккера хвірткою. Цей м'ясистий, міцний чолов'яга у сліпій люті виглядав справді небезпечним. Тоні не хотів затівати сварку. Він повернувся й попростував до свого автомобіля. Зрештою, він не зобов'язаний брати в батьків дозвіл, аби допитати їхню повнолітню дочку. Лише одна притичина була у цій справі. Він не знав тітчиної адреси. Та колись же Кріста має-таки повернутися звідти. Не може ж вона вічно ховатися на селі!

Тоні не став діяти звичайними службовими методами. Своїх колег він теж ні про що не повідомив. Маючи ключа, він поїхав просто на квартиру.

То було щось більше, аніж квартира. То був невеликий будинок на одну сім'ю. З просторо спланованими кімнатами. З великою, вишукано обставленою кухнею, головним надбанням якої була колекція із щонайменше сорока різноманітних ножів.

Усе тут було чисте й доглянуте. Або Маркус Бергер тримав прибиральницю — зрештою, він міг собі це дозволити, — або котрась із жінок, яких він шантажував, дбала тут про чистоту.

Тоні вважав це теж цілком вірогідним.

У підвалі був невеличкий бар. Усе на диво благопристойно. Був навіть відкритий камін з акуратно складеними поруч дровами.

Цікавішою виявилась невелика кімнатка, майже комірчина, з якої Маркус Бергер зробив собі щось на зразок контори. Там стояли письмовий стіл, гвинтовий стілець, на підставці лежав енциклопедичний довідник Дудена, валялося декілька кулькових ручок та аркушів паперу.

Усе це мало справляти враження кабінету, в якому представник фармацевтичних фірм складає свої звіти.

На письмовому столі Тоні вгледів три фотокартки у чорних шкіряних рамках. На середній — Кріста Беккер, на лівій — Кріста Беккер в обіймах Маркуса Бергера, на правій — подружжя Беккерів, і між ними Кріста.

З-під скла на столі Тоні Вусту всміхалася з кольорового фото пані Бергер, сфотографована, мабуть, у будинку для старих камерою моментального знімка.

Якщо все це було лише маскуванням під благопристойність, то таке маскування вийшло майже досконалим.

На книжкових полицях, розставлених по всьому будинкові — ненав'язливо, аби не виглядало, ніби хтось хоче тут похизуватися своїми знаннями, — нічого незвичайного Тоні Вуст не виявив.

Там було кілька видань класиків у шкіряних палітурках із золотим обрізом. Кілька пошарпаних романів. І ніякої відвертої порнографії. Ніякого надмірного насильства. Повне зібрання Вільгельма Буша. Весь Хемінгуей.