Клаус-Петер Вольф - Клуб «Афродіта»

Краще придивись до батька. Він нібито збирався відкрити з Маркусом таксомоторне підприємство. По-моєму, це теж цілковитий абсурд. Маркус міг би відкрити хіба що нічний клуб. Чи вар'єте з голими дівчатами! Але таксомоторне підприємство?.. Та чи можеш ти уявити собі, як він по суботах і неділях — коли найбільше навантаження — сидить на телефонному комутаторі цього підприємства? Боюся, що навіть комерційним директором він би там не захотів бути. По-моєму, все це вигадано для відмовок. Франц Беккер розповідав цю казочку своїй дружині, дочці та іншим родичам. А тим часом вони з Маркусом мали зовсім інші плани. Гадаю, вони були спільники!

Дівчина й далі викладала свої здогади, жваво жестикулюючи, але Тоні вже не слухав її. Думки повели його вбік.

Невже вона має рацію? Її погляд не був позбавлений логіки. Спільникові й не треба було з'являтися часто. Він мав лише робити знімки. Ніхто б нічого й не запідозрив, коли б Франц Беккер вечорами ходив до зятя випити келишок-другий горілки. У будь-який час вони могли забезпечити один одному алібі. Для Маркуса Бергера ця казочка була фасадом добропорядності. Зрештою, таксомоторне підприємство — функції Маркуса Бергера у якому зводилися б до знімання каси — стало б добрим прикриттям його заробітків. Для тестя це теж було непоганим джерелом зиску. Жодної небезпеки для дочки він не бачив, бо мав Маркуса за близького спільника.

Чому ж тоді сталося вбивство? Може, шлюб між Маркусом та Крістою справді не був передбачений? Може, на Маркуса дивилися лише як на «друга дому»? Як на молодого колегу й співробітника пана Беккера? Може, Беккер не стерпів, що дочка справді зійшлася з його спільником?..

Це припущення заводило у безвихідь. Беккер мав би в такому разі значно раніше вбити його. Деякі факти справді вказували на те, що Франц Беккер міг бути спільником. Але чи міг він бути й убивцею?

— … І тоді Маркус почав шантажувати старого Беккера.

— Що ти кажеш, Гудрун, навіщо було Маркусові шантажувати Беккера?

— Ти перевіряєш мою кмітливість чи ти сам такий наївний? Маркус хапався за всяку вигоду, яку тільки бачив. У цій справі вигода очевидна. Йому нічого було втрачати! Уяви собі: якби він пішов до Крісти й Ріти Беккер та розповів їм правду — що б із того вийшло? Він втратив би Крісту. І що? За вечір він упіймав би п'ять нових кицьок. Це він таки вмів. Ну, а коли б він накликав на себе ненависть фрау Беккер? То й що? Сподіваюсь, ти не віриш, що його цікавило, якої думки про нього теща, — тим більше, що вона й не була його справжньою тещею! А от щодо Беккера, то для нього було б по всьому. Кінець будь-яким стосункам. Невже ти думаєш, дружина простила б йому історію з фотографіями? А дочка? Маркус тримав його у руках. І коли Беккер захотів вийти з діла, бо мав уже досить грошей, аби заснувати легальне таксомоторне підприємство, Маркус узяв його за горлянку. Всю сім'ю Беккерів він хотів тримати в руках. Це я тобі кажу! Я знаю його цілком добре. Він шантажував майбутнього тестя, змушуючи його працювати й далі, й водночас добивався від нього згоди на весілля. Тоді б він справді здобув фасад добропорядності. А крім того, мав би тестя, з яким можна робити все що хочеш. Це було цілком у стилі Бергера. Очевидно, він був не від того, аби залучити до клубу «Афродіта» й пані Беккер. Зрозуміло, без відома пана Беккера. Таким чином він міг будь-коли використати їх одне проти одного. Якщо ти хочеш скласти собі справжнє уявлення про нього, то мусиш уявити найнеймовірнішу падлюку, яка тільки є на світі. Тоді, може, його зрозумієш. Але навряд чи твоя дружелюбна уява на таке здатна. Ти добрий хлопець і з таким типом, як Маркус, не маєш нічого спільного. Тому й розслідування дається тобі так важко.

— Хто ж тоді вбив його? — спитав Тоні.

Гудрун знизала плечима. У цьому русі відчувалась якась байдужість.

— Ти зовсім не хочеш знати, хто це зробив? — спитав він.

— Може, хтось із чоловіків чи батьків. Це ж цілком очевидно. Хіба ні? Тут твій Порно-Мюллер недалекий від істини. Це міг бути такий самий тип, як мій батько. Батьки тому й роблять життя нестерпним, що не знають, куди подіти свою злість. Якби мій батько дізнався про цю історію кілька тижнів тому — коли Маркус Бергер ще був живий, — я не опинилася б у такому паскудному становищі. Бо він би спрямував свою ненависть на Маркуса Бергера. Атож, я певна, мій старий здатний на це. Він убив би Маркуса Бергера. Як і будь-який інший батько. Чи був то пан Шівас, я достеменно не знаю. Могли бути й інші люди. Ну, хоча б якісь сутенери. Гадаєш, хоч хтось із них добре ставився до Маркуса? Він порушив їхні одвічні закони, та ще й вихвалявся цим. Він не приєднувався до жодної банди. Не мав наміру нікому платити за охорону і взагалі визнавати когось своїм босом. Він був абсолютно сам по собі, наче такий собі малий божок. Деякі сутенери не раз намагалися перекупити в нього клуб. І не дивись так на мене. Інші жінки теж про це знають. Адже він цим постійно погрожував. Часом, коли наш заробіток був надто малий, він з'являвся роздратований, шалено махав руками й репетував. Погрожував, що продасть клуб. Йому вже начебто пропонували понад два мільйони марок. «Тоді вже будуть інші стосунки, задме суворіший вітер, — казав він. — Інші не будуть такими чулими й жалісними, як я. Тільки гроші рахуватимуть», — залякував він.