Дешіл Хемметт - Худий

— То виходить, Кріс не чіплявся до тебе?

Дороті покусала губи.

— Чіплявся, але… не такою мірою. — Вона схопила мене за руку, майже притулившись обличчям до моєї щоки. — Ви мусите мені вірити! Я б не стала так дешево брехати, якби це не було правдою!

— Правильніше було б не повірити, — заперечив я. — Дванадцять доларів —і аж надто низька ціна. А втім, облишимо поки це. Ти знала, що Мімі збирається того дня до Джулії Вулф?

— Ні. Я навіть не знала, що вона розшукує мого батька. Вони не сказали, куди йдуть.

— Вони?

— Так, Кріс вийшов разом з нею.

— О котрій годині?

Дороті наморщила чоло.

— Десь близько третьої, принаймні вже за пів на третю, бо я згадала, що спізнююсь на зустріч з Елсі Хемілтон, з якою домовилась обійти крамниці, і саме квапливо одягалась.

— Вони повернулися разом?

— Не знаю. Обоє вже були дома, коли я прийшла.

— О котрій годині?

— Десь на початку сьомої. Ніку, невже ви думаєте, що вони?.. О, тепер я пригадую її фразу, коли вона одягалась. Не знаю, що там зауважив Кріс, а вона відказала: «Коли я в неї спитаю, вона все мені викладе!» іоном французької королеви, який часом у неї з'являвся. Ви ж бо знаєте. Більше я нічого не чула. Чи може це щось означати?

— А що вона розповіла про вбивство, коли ти повернулась?

— Тільки те, що знайшла небіжчицю, як засмутилась, як з'явилась поліція і таке інше.

— Вона виглядала дуже приголомшеною?

Дороті похитала головою.

— Ні, просто збудженою. Ви ж знаєте маму. — Вона вп'ялася в мене очима і нешвидко спитала: — Невже ви вважаєте її причетною до вбивства?

— А тобі як здається?

— Я так не думала. Я підозрювала батька. — Вона помовчала і замислено додала: — Він міг убити, бо схибнутий, а вона — через примху.

— Але ні він, ні вона цього не зробили, — нагадав я. — Поліція, схоже, вже знайшла злочинця — Мореллі. Навіщо Мімі знадобився твій батько?

— Через гроші. Ми голі. Кріс все пустив на вітер. — Вона скривила губи. — Звичайно, і ми доклали руку, але він — насамперед. Мама боїться, що він її покине, якщо в неї не буде грошей.

— Звідки тобі це відомо?

— Я чула, як вони сварились.

— Гадаєш, він справді її покине?

Дороті переконано кивнула:

— Якщо вона не роздобуде грошей.

Я подивився на годинник і зазначив:

— Гаразд, продовжимо, коли ми повернемось. Так чи так, можеш у нас заночувати. Влаштовуйся і замов у ресторані вечерю в помер. Краще буде, якщо не потикатимеш звідси носа.

Вона мовчки подивилась на мене жалісливими очима. Нора поплескала її по плечу.

— Не знаю, що він надумав, Дороті, та коли вважає, що ми мусимо йти на обід, значить, бачить у цьому сенс. Він не став би…

Дороті посміхнулась і скочила на ноги.

— Я вам вірю. І не буду більше дурненькою.

Я подзвонив черговому адміністратору і попросив принести нашу пошту. Том було два листи для Нори, один для мене, кілька запізнілих різдвяних поздоровлень (одне від Ларрі Кроулі — примірник «Кишенькової блакитної книжечки номер 1534» Гельдемена-Джуліуса, під назвою якої — «Як перевірити свою сечу в домашніх умовах» — було додруковане червоним «і веселого різдва!» та ім'я Ларрі в обрамленні тернового вінчика), численні телефонограми й одна телеграма з Філадельфії:

«Нью-Йорк, готель «Номенді», Ніку Чарлзу.

Прошу Вас зв'язатися з Гербертом Маколеєм і обговорити Вашу участь у розслідуванні вбивства Вулф крп Я дав йому необхідні інструкції крп З найкращими побажаннями

Клайд Міллер Уайнент ».

Я поклав телеграму в конверт, написавши, що щойно її отримав, і передав посильним до поліцейського управління у відділ карного розшуку.

У таксі Нора спитала:

— Ти справді почуваєш себе добре?

— Цілком.

— Чи не буде ця поїздка важкою для тебе?

— Я нормально почуваюсь. Як тобі розповідь дівчиська?

Нора завагалась:

— А ти їй знову не віриш?

— Боронь боже — принаймні доки сам не пересвідчусь.

— Ти на цьому тямишся краще, — зазначила Нора, — але мені здалося, що дівчина спробувала розповісти правду.

— Такі спроби і породжують якнайхимерніші вигадки. Казати правду без звички дуже важко.

— Та ви бачите людей наскрізь, містере Чарлз! — уїла вона. — Я не помиляюсь? Якось ви обов'язково поділитесь своїм досвідом сищика.

— Купити пістолет за дванадцять доларів у барі? — пробуркотів я. — Звичайно, все може бути, але…

Кілька кварталів ми їхали мовчки. Потім Нора спитала:

— А що з нею насправді?

— Божевілля її батька — вона гадає, що їй передалось.