Петро Угляренко - Тривожна ніч

Під ногами скрипнула підлога. Він зупинився, оглянувся, відчувши несподівано, як його чомусь пройняло холодом. Хвилюється? Боїться? Та не хотів, аби колеги знали, що з ним діється. Не треба, щоб одразу в ньому засумнівалися. Тому нахилився і почав придивлятися, чи немає слідів на підлозі.

Коридор, побачив, застелений лінолеумом. Збоку — вішалка. На ній жіночий плащ із капюшоном, бордового кольору. Зверху на полиці — погано складена парасоля, так само недбало кинута на гак хусточка із силуетами будинків, дерев і прапорів — мабуть, закордонна. Ліворуч, чомусь освітлена, кухня. Крізь нещільно зсунуту завісу видно краєчок газової плити, біля котрої лежить перекинута на бік табуретка. А в кімнаті темно.

Він обережно увійшов і повів рукою по стіні, шукаючи вимикач. А з вулиці, якраз проти вікна, присвічував ліхтарик. Химерні тіні враз затанцювали перед очима Віктора. Подумав: як же в темноті побачили вбиту? Злякалися і вимкнули світло? Чи після них ще хтось побував у квартирі?

Коли у кімнаті спалахнуло світло, глянув на підлогу і побачив: жінка ніби спить, видовживши ноги до дверей, причому одна гола, а друга у панчосі. Обличчя під подушкою, мабуть, задушили… Але погляд раптом упав на наган, що лежав біля вбитої.

Оглянувшись на товаришів, слідчий з'ясував: чи не потрібний для огляду ще хтось із спеціалістів, крім тих, які вже є. Подумав — ніби всі. І приступив до діла.

Доки місце події і труп фотографували, оглядав кімнату.

Горіховий комод понівечений так само, як і двері. Шкатулка на ньому розламана, з відірваною кришкою. Незрозумілий вчинок — чому ж це злочинець так розперезався в чужій хаті? Оглянув шкатулку — подібна, з перламутровим малюнком на кришці, була у них вдома. Матері подарували її на день народження, і вона тримала там свої прикраси — звичайні, прості: ніяких коштовностей у домі не було, хоч любила мати гарні речі — жінка ж…

Шукав, чи ще щось не побачить поламане, побите. І помітив розтоптане на підлозі дзеркальце — випало, певно, із шкатулки, і вбивця люто наступив на нього ногою. Пляшка від шампанського стояла на столику, поряд — два бокали. Не може бути, щоб удвох вони сиділи й пили. Злодій, бандит і… потерпіла? Чи змусив її разом із шампанським випити отруту, тому наган кинув на підлогу?

Нахилився до револьвера. На срібній пластинці було вигравіровано: «Відважному бійцеві революції Івану Москаленку». Чому злочинець скористався священною зброєю? Навмисне, щоб заплямувати заслужену людину? Чи з іншої причини?

Відступив до дверей, щоб не заважати експертам — їм бо своє діло теж треба зробити. Замилувався квартирою — гарна, затишна, набагато краща, ніж його маленька, однокімнатна. По тому, як вона була прибрана, відчув жіночу руку. От ліногравюри, як на перший погляд, розвішані безладно, та коли придивитися — із добрим смаком. Зналася, певно, жінка на гарних речах, мала справжнє художнє чуття. І от лежить на підлозі мертва. На босій нозі у неї черевичок, а на тій, що в панчосі — нема. Чому не навпаки? Перелякалася й зі страху не знала, що чинить? А де ж другий черевик? Очима під канапою знайшов його Віктор.

Ще раз подивився на ноги потерпілої — видно, не ховалася від сонця, може, й на море їздила — є такі фанатики, що всю зиму відкладають гроші, аби влітку витратити їх десь на Чорноморськім узбережжі. А вона чи складала, чи й без того мала можливість поїхати?

Безліч запитань ставив собі Віктор, але не на кожне ще міг відповісти — лише тоді всі крапки поставить над «і», коли спійманий злочинець у всьому зізнається. Тепер же найперше й найважливіше — все зафіксувати, сфотографувати, щоб найменша дрібниця не випала з поля зору. І щоб експертиза сказала своє слово. А слідчому ще буде над чим поламати голову.

Віктор ще раз обійшов навколо потерпілої, з обличчя якої вже зняли подушку. Нахилився… І враз відсахнувся.

— Це ж Наталя! — вирвалося в нього.

Товариші здивовано глянули на слідчого, але він не пояснив нічого.

«Я ж її шукав, — казав сам собі. — Шукав і знайшов! Доля повернула її мені мертвою. Аби ще більше мучився».

Він боявся взяти щось у руки, щоб не затремтіли. Але таки оволодів собою і продовжив огляд.

Подзвонив майору, доповів про вбиту.

— Працюй, — коротко відповів начальник. — Прокурору я подзвоню сам.

ьмяно курила під стелею лампочка. З подивом дивився на неї Павло: обплутана дротом, що до неї і не доторкнутися. Чи це йому здається? Невже замість красивої, дорогої люстри — кришталевої, котру Наталя по знайомству дістала прямо з бази, — бачить цю дивну лампочку?