Петро Угляренко - Тривожна ніч

Подумав на свого молодшого брата — Геннадія, студента. Один час він жив у їх квартирі, а потім перебрався до гуртожитку: Наталя настояла — мовляв, їй незручно, що стороння людина в квартирі. Проте Павло залишив Геннадієві ключ — коли забажає, то нехай приходить до них, вчитися — в гуртожитку не завжди це зручно. Генка й користується такою можливістю — надто, коли Наталя в поїздці з туристами. Генка! Так, це Генка повис на телефоні! Павло полегшено зітхнув: от шибеник! Дуже непутящий його молодший брат, багатьом дівчатам дурить голови, а чи когось по-справжньому любить? Хоча би Наталину двоюрідну сестру, до котрої також залицяється? Сів собі за телефон і кожній знайомій торочить про любов!

Павло занепокоївся, щоб часом брат не знайшов шампанського, бо ж як відсвяткують з Наталею зустріч? Іноді після брата, та ще коли когось приведе, — не знайти ні крихітки. Мабуть, на зло Наталі так робить, бо не у злагоді вони, одне одного недолюблюють; якось відчув Геннадій, хоч ніхто йому про те не говорив, що це вона натисла, аби в них не жив. Павло набрав знову телефонний номер своєї квартири. Нарешті додзвонився — почув, як там весело заспівав дзвінок. Але ніхто не піднімав трубку. Хто ж перед цим телефонував із його квартири — Наталя, Геннадій? З думки не виходила Наталя. Не одну групу вже зустріла й провела вона, все в неї розраховано майже до хвилини, тому звикла точно повертатися в зазначений час.

Може, когось зустріла? Вже не один йому казав: дуже мила, мовляв, у вас жінка, кожний вам позаздрить.

З приємністю оце завжди слухав, а сам себе питав: за що, за які здібності вибрала його з-поміж усіх красуня Наталя? Певне, бачила у ньому якусь перевагу? Сам у собі цього не знаходив і дуже боявся, щоб Наталя часом не збагнула, не прочитала його думок, не відчула, що його бентежить.

А коли так само і вона щось утаює від нього? Звикла ж на тій роботі почувати себе, як на сцені? А зрештою — саме життя — вистава, лише в одному випадку — комедія, в іншому — трагедія… Або ж усе вкупі. Тоді Наталя — краща артистка на світі, а він… що там він!

Павлові здалося, що хтось потаємно за ним спостерігає. Озирнувся і почервонів: нерви такі збуджені, що вже й собі самому не вірить…

Стрепенувся — незвичайно голосно задзвонив телефон. Поспішно схопив трубку. Наталя! — відразу майнуло в голові. Та ні, була то не Наталя, а секретарка директора. Повідомила:

— Вам лист, Павле Миколайовичу!..

— Лист?

— Дивуєтесь?

— Хіба в тому, що маю листа, є щось дивного?

— Не знаю, — відповіла секретарка і додала після короткої паузи: — На столі у мене. Самі зайдете, чи занести?

Поклав трубку й високо звів брови: що за лист? Адже ніхто ніколи йому на завод листів не надсилав. Кореспонденцію усю одержує вдома. Від Наталі в нього ніяких таємниць. Може, котрийсь із колег по конструкторському бюро, що зараз у відпустці? Щось прийшло на розум чоловікові й не терпиться, хоче повідомити, порадитися. Інакше б хто писав на роботу?

А секретарка, встаючи з-за столу, допитливо глянула на нього, ніби запідозрила у грішному ділі:

— Потаємний лист.

— Чому потаємний?

— Не знаю. Так мені здається, — усміхнулася.

Павло зашарівся: він чув, що секретарка зневажливо ставиться до чоловіків, мовляв, усі однакові, кожний тільки й думає, як би у гречку скочити, щоб ніхто того не знав, не відав. Може, таких вона і зустрічала, але це — не він. І вже хотів її попросити — нехай сама відкриє й зачитає, що там йому пишуть. Але завагався: а що, коли йдеться про інтимне, що тільки він один повинен знати? Знову покрутив у руках листа, приглянувся до нього, неначе не вірив, що адресований йому. Не зазначено лише, ким писаний, відправлений. Начебто навмисне прислали для того, аби секретарка могла дати волю бурхливій фантазії — дуже вже цікава вона до чужих справ, усе хоче знати, особливо хто з ким зустрічається.

Проходили мимо Павла робітники, віталися службовці, але він нікого з них не помічав, дивився на листа. Звичайний конверт з чотирикопійчаною маркою на ньому. На розмазаному штампі не міг розрізнити жодної літери. Боязко озирнувшись, схилився над столом, сховав лист до шухляди, а вже там поволі розірвав конверт. Вийняв невеличкий, перегнутий аркушик. В очі враз упало:

«Зовсім того не знаєте і не підозріваєте, дорогий товаришу, що ви рогоносець…»

Павло спохмурнів. Не може того бути! Лист анонімний, ніякого підпису — від друга чи недруга? І прикипів далі до паперу:

«… Що роги вам наставила дружина, красуня Наталя, котра полюбляє називати себе Афродітою — й того, певно, не знаєте? Тоді радимо: пильніше пригляньтеся до тої Афродіти, бо роги, що їх носите, схожі на оленячі, широко розгалужені — кожний мисливець позаздрив би такому трофеєві. Будьте, щоправда, обережні, бо інакше злякаєте зрадницю, стане ще хитрішою і на гачок навряд чи потрапить…»