Фред Унгер - Заборонена кімната

— Значить, ви маєте мене за авантюриста? Приємно.

— Ні, — відповів він серйозно. — Ви не авантюрист. Та й взагалі — де починається авантюра і до вона закінчується? Знаєте, на що йдете? Гадаю, що так.

Повіка затремтіла. Мені здалося, що Цахойс посміхнувся.

— Ні, не знаєте. Навіть не уявляєте. Хоча ви, з вашого дозволу, не дурень. Щодо політики, вона мені байдужа. Допоможу вам, але незадарма. Задарма в нас нічого не робиться. П'ять тисяч — і я все організую. Або інша умова.

— Яка?

— Фассбендер збирається укласти маленьку угоду.

— Фассбендер захищає інтереси принаймні десяти фірм.

— Франція, — прошепотів він. — Метр Ноель. Це вам щось говорить?

— Ні.

Цахойс нахилився вперед, уперся грудьми в стіл.

— Цю угоду, — промимрив він, — я б охоче проглянув.

— Тоді краще п'ять тисяч.

Він хихикнув.

— Ще не вмієте облагодити дільце. Молодий, благородний, грандіозні плани в голові. Так, так… За цю угоду я навіть дещо додав би.

— Ні! — навідріз відмовився я.

Мені здалося, що його око весело підморгнуло.

— Подумайте.

Взяв папірець, надряпав на ньому щось і простягнув мені.

— Це мій телефон. Дзвоніть.

Я взяв папірець, сховав.

— Ще одне, — сказав Цахойс. — Номер дійсний лише на тиждень. Потім він зміниться. До того часу ви мусите зважитися на щось. Після цього, — він махнув рукою, — поїзд рушить, і ви спізнитеся.

Суботнього ранку я мав аудієнцію у Фассбендера-молодшого.

Шеф стояв біля вікна, неохайний, без піджака, застромивши руки в кишені штанів, і вивчав будинок контори по той бік вулиці. У відчиненому вікні виднілися дівочі голівки — чорняві, біляві, руді, що схилилися над друкарськими машинками. Видовище приємне, шефа воно цікавило більше, ніж моя доповідь.

Я розповів про своє відкриття у «Хуке і Шпетверт». Звичайно, виклав йому лише те, що вважав за потрібне. Бесіди з Мебіусом і Цахойсом залишив при собі. Це були приватні речі, які його не стосувалися. Тому я повідомив докладно лише про ДІБ-625, Куно Наеглі та про карту з рисками, тобто про те, що і досі лишалося невідомим для прокуратури і кримінальної поліції. Сподівався на щиру подяку. Та й на склянку портвейну.

— Дом? — перепитав Фассбендер. — Ви щойно згадали Дом?

Здивований, він обернувся, обличчя в нього було трохи розгублене. Я підтвердив, що говорив саме про Дом. Він глибоко зітхнув і зачинив вікно. Жалюзі безшумно ковзнули вниз.

Несподівано стривожившись і спохмурнівши, він кілька разів пробіг з кутка в куток. Щось йому не сподобалося в моїй доповіді, тому я зрозумів, що марно розраховував і на подяку, і на портвейн. Нарешті він упав на стілець за письмовим столом, не виймаючи руки з кишень, засунув ногою шухляду і закусив нижню губу.

— «Хуке і Шпетверт» — наші клієнти. Ви це знаєте?

Я знав.

— Ми не повинні зіштовхувати двох наших клієнтів, що б там не було. Крім того, я ще не розумію, якою мірою факти, наведені вами, можуть допомогти Удену.

— Адже тепер ми маємо можливість, — відповів я, — швидко встановити, хто насправді витягнув Хайнке-Штудера з в'язниці.

— Навіщо? Щоб зробити очну ставку з Уденом?

Його тон розсердив мене.

— Уден не має нічого спільного з цією історією, — запально заперечив я. — Переконаний в цьому. Він лише…

— … узяв п'ять тисяч, — глузливо закінчив шеф. — П'ять тисяч готівкою. Маленька помилка з його боку.

— Навіть велика, — погодився я, думаючи про те, що недавно доводив мені Франк. — Якщо Уден справді співучасник, є сто інших можливостей передати йому гроші, щоб нічого й не підозрювали. Замість цього гроші відкрито й нахабно переказують на його рахунок, та ще й пишуть, від кого. Чом би тоді відразу не надіслати копію переказу до прокуратури?

Фассбендер зацікавлено дивився на мене.

— Ви розумна голова, Тердонк. Одне тільки питаннячко, — він позіхнув. — Чи так само міркує прокуратура? Удена вони мають і знають, хто переказав гроші: Габріела Хайнке-Штудер, дружина втікача. Любляча, дбайлива, ніжна. Жертвує п'ять тисяч марок, щоб вирвати милого з в'язниці. Розумієте?

— Ще ні.

Він подався уперед і не криючись глузливо усміхнувся.

— Дружина, Тердонк! Це вона підкупила Удена, а не якась там таємна нацистська організація! Ясно стоїть чорним по білому у переказі. Тут діяла любов. Звичайно, протизаконно, але хто осудить бідну жіночку? Ось так! За кордоном можуть заспокоїтися: нацистів у нас більше немає. Крапка. Тепер ви зрозуміли?

Я зрозумів усе. Тому-то і переказали гроші на рахунок Удена, тому-то і поставили прізвище того, хто це зробив.