Фред Унгер - Заборонена кімната

Біля вікна стояв предмет, який лише при великому бажанні можна було вважати стільцем. Він був скоріше модерний, ніж практичний. Я притягнув його і поставив біля столу. Гном спостерігав усе це з цікавістю.

— Так що вам від мене треба?

— Пан Мебіус уже…

— Не знаю такого.

— Він телефонував вам годину тому.

— Можливо.

Я помітив, що темне скельце спрямоване просто на мене. Це збентежило мене. Поки я шукав відповіді, виявилося, що гном знову втратив до мене інтерес і водив олівцем по кросворду.

— Пристрасть. П'ять літер.

— Любов, — мовив я сердито.

Він уже дряпав олівцем.

Це мене почало вже дратувати. Уявляв собі цю розмову трохи інакше. Обстановка пригнічувала мене, поведінка господаря збивала з пантелику. З вулиці долинав гамір.

— Ви справді вірите, — сказав він, виводячи каракулі, — що Удена можна звільнити?

Минуло кілька секунд, перш ніж я спромігся на відповідь.

— Уден невинний. Ми тільки не можемо цього довести. У нього немає свідків. Щоправда, їх вистачає, але вони проти нього.

Гном стрепенувся, ніби просипаючись.

— Свідок, — пробурмотів він. — О, це вже щось… Юридичний термін. Шість літер.

Ще б трохи, і я перегнувся б через стіл, щоб трусонути карлика. Але не зробив цього. Бо хотів чогось від нього домогтися, і він це знав. Тому й грався зі мною, як кіт з мишею.

— Ну?

— Не знаю, — відрізав я.

— Але ж ви юрист.

— Так. І саме тому… — Я затнувся. Мебіус, розмовляючи з ним по телефону, жодного разу не згадав, що я юрист.

— Ви хотіли щось сказати? — промурмотів він.

— Звідки ви знаєте, що я юрист?

— Ге-ге-ге! Це видно по вашому носі.

Темне скельце знову наблизилося.

— А чи знає мій друг Фассбендер, що ви тут?

— Ні!

— Гм! Дев'ять літер. Не знаю. Чого ви прийшли?

— Я сподівався…

— Ні, — сказав він. — Апеляція теж не пасує. Однієї літери не вистачає. Ось так. Нічого не можу для вас зробити. Я давно не займаюся такими справами.

— Я сподівався, що ви все ж таки могли б мені допомогти.

— Хто це казав?

— Мебіус.

— Мебіус може говорити, що йому заманеться. Занадто багато говорить. Це нічого не дає. Нічого не можу зробити. Справді нічого.

— Тоді, — сказав я, — прошу вибачити.

З мене було досить. Принижуватися я не бажав. Все має свої межі. Підвівся і попрямував до дверей. Та не знайшов ручки і не зміг відчинити.

Сердито озирнувся. І знову побачив, що окуляри спрямовані на мене.

— Чим же ця історія привабила вас? — спитав Цахойс, зручніше вмощуючись у кріслі.

— Випустіть мене! — вибухнув я. — Досить комедії!

Він хихикнув.

— Ідіть. Треба лише штовхнути двері. Я не можу позбавити вас свободи. Я вже не в Гелена. Тепер я просто маленький чиновник. Мушу шанувати закони.

Я копнув двері ногою. Вони відчинилися і знову вернулися на місце. Я залишився на порозі.

— Тисяча?

Він знову хихикнув.

— Дві?

— Дрібниці. Не хочу втручатися із своїми людьми в цю справу. Закрутиться така лемішка, що ноги не витягнеш.

— Три тисячі, — промовив я невпевнено. В мене не було ні трьох, ані двох. Навіть тисячі. Щонайбільше міг би нашкребти п'ятсот.

— Протест, — сказав гном. — Нарешті знайшов. — І знову почав дряпати олівцем. — Взагалі це вам може обійтися дешевше.

Я повернувся і знову сів.

— Чого ви хочете від мене?

Цахойс здався здивованим.

— Я? Коли вже тут хтось чогось хоче, то це ви. Хіба ні?

— Пропоную поговорити нарешті розумно. Не люблю манівців. І театр ваш мені вже набрид. Я — за відкриті карти.

Він засовався на кріслі, протер темне скельце.

— Відкриті карти, — схлипнув. — Красиві слова…

Кинув уламок олівця, зібгав журнал і жбурнув його в кошик на сміття.

— Гаразд. Поговоримо розумно.

Голос у нього ледь змінився, але тепер він говорив таким тоном, що відчувалося: гном — усе що завгодно, тільки не дурень. Переді мною сиділа людина з ясним тверезим інтелектом. Я знав таких типів. Кожен з них може бути небезпечніший, ніж десяток бандитів.

— Моя контора вже фікція. Чим я тепер займаюся, вам, мабуть, Мебіус розповів. Нормальним шляхом допомогти я вам це можу. Та хотів би, бо ви мені сподобалися. Ви кмітлива людина. Метка. На жаль, трохи мрійливий. Мені здається, що зараз захоплені одною маленькою дівчиною. Так?

— Чи має це відношення до справи?

— Тато Цахойс повинен знати, з ким мас справу. Я не терплю базік. І авантюристів.

Я спробував хоч щось розгледіти за темним скельцем. Та марно. Воно було надто темним.