Віктор Тимчук - Ловці манекенів. Про що розмовляють закохані

Повернувся Вихованець зі стосиком білих папок. Поклав їх на стіл. Небагато.

— Прошу, капітане, — показав рукою на свій стілець за столом.

— Спасибі. Я ось тут, на підвіконні…

Євген переклав папки на підвіконня, присунув стілець.

На першій, що зверху, папці гарно виведено фіолетовим чорнилом: «Орєхова Валентина Олексіївна». Ну, може, пощастить. Розгорнув: особовий лист з фотокарткою, автобіографія… Ні, почерк не той. Наступна — «Гуменчук Антоніна Іллівна». Ні. «Щаслива Валерія Адамівна». Хм, Щаслива! Ні… Знову жінка. Все жінки… Євген переглянув більше половини справ — і безрезультатно. Він уже почав потроху нервувати.

Зітхнувши, взяв папку. «Заворотний Леонід Сергійович». Відкрив, і йому перехопило подих. Невже знайшов? Почерк розгонистий, літери «б», «ц» і «щ» з характерними подвійними хвостиками. Щоб остаточно переконатися, витяг з кишені записку, поклав поруч… Він! Безсумнівно! Заворотний Леонід Сергійович, 1964 року народження, закінчив 10 класів, навчався в школі водіїв ДТСААФ, служив у армії, мав 2-й клас, працював на «швидкій», батько — шофер, мати — муляр, домашня адреса: вулиця Малиновського, 10.

Фотокартка: пишне волосся, трохи видовжене обличчя, широкі брови, уважний погляд ледь примружених очей, міцна шия, симпатична родимка на лівій щоці під оком, губи повні, тонкий прямий ніс. Кривий чи?.. Тополюк глянув на Вихованця — працював над наказом: писав і закреслював, торкався лоба кінчиком білої кулькової ручки і знову писав.

— Олександре Лаврентійовичу, — Євген закрив папку, — до вас кілька запитань.

— Задавайте, — звів голову.

— Чому Заворотний працює диспетчером?

— А, Заворотний, — кадровик сумно похитав головою. — Він раніше був таксистом, і непоганим, та трапилося з ним нещастя: зламали якісь хулігани йому ногу і порвали сухожилля.

— І зараз ходить з ціпочком?

— Еге, з ціпочком.

— Коли це сталося?

— У січні цього року.

— Знайшли хуліганів?

— На жаль, капітане, ваші колеги теж працюють з проколами. Скалічили хлопця бандити. І якого хлопця! Без нього наш танцювальний ансамбль занепав. Чув, що й дівчина, з якою він мав одружитися, покинула його. Шкода Леоніда.

У Тополюка ледве не вихопилося: «Знайдемо хуліганів!», але стримався, хоч і здогадувався, від кого постраждав таксист. Не любив давати обіцянок, поки не зібрані прямі докази і незаперечні факти. Він попросив Вихованця дізнатися про роботу Заворотного 16-го і 20-го травня і на якій той сьогодні зміні. Кадровик взявся за телефон. А Євгенові вже не сиділося в кабінеті. Таємничий Кривий став реальною людиною.

— Слухайте, капітане: 16-го Леонід працював з 16.00 до 24.00, 20-го — з 8.00 до 16.00, сьогодні теж з восьмої ранку, — повідомив Вихованець.

— Він зараз тут, в центральній диспетчерській?

— Ні. У нас, крім центральної, є два пункти: на залізничному вокзалі й автостанції. Заворотний на вокзалі.

Тополюк подякував Олександру Лаврентійовичу і попросив нікому не казати про їхню розмову. Євгенові нетерпеливилося повідомити добру звістку Бухову, тому він зателефонував з найближчого автомата.

— Привіт, Денисе.

— А, ти, Євгене, — зраділо озвався слідчий. — Сиджу, мов на черені. Ну, що там?

— Є, як і думали, серед диспетчерів. Заворотний Леонід Сергійович, 1964 року народження.

— Нарешті. Бачив його?

— Ні. Він зараз на зміні до 16.00. Тільки фото на анкеті. Подивись у коричневий зошит, чи не «тренувалися рейдери» в січні.

— Хвилиночку… — чув, Денис висунув шухляду, зашарудів папером — гортав. — Ага, ось: 5 січня на вулиці Малиновського. Почав Апостол, але не зборов хлопця, підключився Шейх — теж не здолали, поки не встряв Бірон.

— Значить, вони зламали йому ногу й порвали сухожилля.

— Н-да, троє проти одного… Я оце читаю на них характеристики. Зразкові учні, кожного хоч представляй до нагороди. Їхнє викриття для вчителів і батьків наче бомба. Яка ганьба!

— Двом уже байдуже, — гірко зауважив Тополюк. — Коли привезти тобі Заворотного?

— Після зміни. До того часу я підготуюся до зустрічі.

— До речі, Денисе, він 16-го працював з 16.00, а 20-го з восьмої ранку.

— Виходить, в години загибелі Шейха і Бірона не був на зміні, — відразу зметикував слідчий. — Все збігається, ніби хтось навмисно підтасовує факти.

— Це мене теж насторожує.

— Розберемось, Євгене. Через… шість годин ми або на коні білому, або під конем, — не дуже впевнено закінчив Бухов і квапливо, поки Тополюк не поклав трубки, додав: — Ледве не забув. Експертиза виявила у ямках біля схованки частки гуми. Вони ідентичні тим, що на сорочці Шейха. А в тайнику, в землі, частки срібла. Ти мене зрозумів?