Карл Вебер - І мертві залишають тіні

— Ні-і, гадаю, відмичка.

Конні провів усіх трьох через кладовище. Він точно знав, що й до чого. Перед однією з могил зупинився. Хвилину прислухались. Довкола було тихо, і Конні наказав:

— А тепер копати!

І я почав копати. Інші — теж. Конні подеколи підсвічував нам кишеньковим ліхтариком. Мені стало моторошно. Конні звелів нам кидати землю на алею. А ще він наказав нам одразу ж повідомляти його, тільки-но наткнемося на щось тверде. На метал чи ще щось. Але я не наткнувся на метал. Лише на кілька каменюк.

— А інші?

— Не знаю. Куддель і я незабаром припинили роботу. Яма була вже глибока, і ми всі там не вміщалися. Далі копав сам Ганнес.

— А Конні?

— Він стояв у ямі. Більше вже не відсвічував. Тільки нагинався й брав щось у руки.

— Ховав у кишеню?

— Я не знаю. Клянусь, не знаю. Потім він виліз нагору і наказав нам засипати яму.

За цією роботою їх застав цвинтарний сторож. Як сказав Баумгольц, на Гемсгофа перший накинувся Ганнес.

— Я стояв там, як укопаний. Зчинилася колотнеча. Конні гукнув: «Тікайте!» Я оглянувся — і тут мене вперіщили лопатою. Дуже боліло. Усі побігли до муру, я поплентався услід за ними. Ледве виліз на мур, а їх уже й слід прохолов. До вокзалу я дістався сам.

Чи не відчувалося в словах хлопця невдоволення й розчарування? Розчарування, що його покинули напризволяще не тільки оті двоє, але й сам Конні, якого він обожнював? Капітанові Госсу неважко будо кількома словами ще більше підсилити цей перший його сумнів. Та він вважав, що це передчасно. Сказав лише:

— Ми ще про все поговоримо. І про твого приятеля Конні теж.

Коли через півгодини капітан Госс зайшов до своєї кімнати, його вже чекали. Молодший лейтенант Кутлель відрапортував:

— Solus De da anam — це по-ірландськи. Ірландська мова належить до кельтських, які, в свою чергу, входять до індоєвропейської сім'ї мов. Зараз існує дві групи кельтських мов: а) гаелська, сюди належать ірландська, гельська і… — Він дістав з портфеля записку і, наче далекозорий промовець, прочитав: — Менкська. Не знаю, що це таке. Далі: б) бритська, сюди належать кимрська, корнійська, бретонська. Гаельська стала відомою особливо…

— Що таке «Solus De da anam»?

— Це означає «Світло боже душі твоїй». Це — не діалект, не якийсь спеціальний біблійний вірш, це — звичайнісінький вислів, звичайна, сказати б, ірландська мова.

— Будь ласка, сідайте. У кого ви були?

Капітан Госс уважно поглянув на молодшого лейтенанта Кушеля.

— В Академії наук. В однієї жінки, професора Шуріке. Я попросив її, і вона вишле нам завтра кілька статей. Історія виникнення, вживання й особливості гаельської мови.

— Ви назвали їй прізвище Стюарт Джеймс О'Дейвен?

— Так. Вона про нього нічого не чула. Отже, він, так би мовити, не був ірландською знаменитістю.

— Світло боже душі твоїй… Гм… — Госс був невдоволений. Хоча, власне, на таке він і розраховував. Звичайнісінький поширений вислів. Бо що ще можна було б написати на надмогильному камені? — Принаймні ми хоч знаємо, що це ірландська. Отже, небіжчик теж, мабуть, був ірландцем. І надмогильний камінь поставили, ймовірно, ірландці… Принаймні текст придумали або десь знайшли ірландці.

— А я сумніваюся, товаришу капітан.

— Чому?

— Професор Шуріке натякнула, і я, так би мовити, зразу затямив, що зараз у Берліні хтось дуже цікавиться ірландською мовою. Уже тривалий час до неї приносять і приносять ірландські тексти і просять перекласти їх. І саме з університету імені Гумбольдта. Історики. Я навіть позаписував собі назви цих текстів.

— І що це за тексти?

— Окремі речення або частини речень, іноді, на жаль, лише слова. Це, мабуть, якийсь науковий матеріал англійською мовою. А там траплялися короткі фрази ірландською. Стосується він другої світової війни. А оскільки наш небіжчик усе-таки помер чи загинув у сорок п'ятому…

— Ви дізналися щось конкретніше?

— Так, і саму основу, так би мовити. Я поїхав в інститут, який мені назвала професор Шуріке. Директор цього інституту відомий професор Майнк. З ним я не зміг поговорити, але розмовляв з його старшим асистентом. І той не лише підтвердив, що прізвище Стюарт Джеймс О'Дейвен там загальновідоме, але й розповів мені дещо, пов'язане з цією людиною. Це вельми незвичайна історія. Наукова суперечка про кореспондента О'Дейвена. Професор Майнк та його колеги твердять, що О'Дейвен загинув у тисяча дев'ятсот тридцять сьомому році в Іспанії, будучи бійцем Інтернаціональної бригади. Вони знають час та місце його загибелі і можуть навести необхідні докази. Якийсь професор Мейволд із Дубліна, теж історик, дотримується думки, що О'Дейвен наприкінці другої світової війни жив у Берліні. Вчора й сьогодні Майнк та Мейволд зустрічаються у Мюнхені на симпозіумі, щоб принаймні вперше в особистому двобої, якщо можна так сказати, вирішити наукову суперечку. Результату ще немає.