Це, між іншим, і послужило причиною того, що він розірвав заручини. Звичайно, відіграло тут певну роль і дещо інше, але передовсім це. Адже не кожна жінка погодиться жити з «навіженим».
Так називала його Гудрун, колишня наречена, що, звичайно, було перебільшенням. Але зараз Манфред подумав, що й ця лікарка, власне кажучи, теж могла бути трохи «навіженою». Та й, зрештою, чи міг би бути тривалим їхній зв'язок — зв'язок двох однаково навіжених у своїй роботі людей?
Та це були лише думки. Навіть не роздуми. Наче промінчики світла, що сяйнули мигцем.
Доктор Каррадт провела його. Перед дверима в кінці коридора вона зупинилась.
— Ще одна порада, товаришу Госс. Загалом Юргену Баумгольцу відомі лише два почуття: симпатія й антипатія. Відстані між цими двома антагоністичними поняттями у нього майже нема. Якщо він відчуває до когось симпатію, то і в поведінці людини сприймає лише те, що відповідає його психологічній позиції щодо цієї людини. Може, мої спостереження знадобляться вам.
І вони знадобились.
Коли хвилин через десять Юрген Баумгольц назвав ім'я Конні, капітан Госс помітив, що симпатія відчувалася не лише в голосі, її можна було прочитати й на обличчі цього сімнадцятирічного юнака. Конні був для Юргепа Баумгольца героєм. Конні, на думку Юргена, мав усе, перед чим він безвідмовно схилявся: хитрість, мужність і належну витримку.
І Манфред Госс швидко зорієнтувався. Він подбав про те, щоб не зруйнувати перед Баумгольцом цей образ ідола, а ще більше підкреслив його винятковість.
Конні був вербувальником і ватажком групи. Прізвища його Баумгольц не знав, і Госс вірив.
— Познайомився я з ним на Штуттгартерплац. У такому собі барі. У пивничці. Стривайте-но: «Трукса», ага, «Трукса», так вона називається. Він сів за мій стіл і почав мене частувати. Пиво й горілка, ну як? І розповідав.
— Що, наприклад?
— Та все таке… Про жінок… ну і таке інше…
— У Конні, мабуть, не дурна голова на плечах, чи не так?
— Чого тільки він не знає!
— Конні старший від тебе?
— Ну ясно!
— Скільки йому років приблизно?
— Не знаю… Стривайте-но. Років тридцять.
— А де він живе?
— Не знаю. Він уже давно роз'їжджає. Їздить на яскраво-червоному спортивному автомобілі і знайомий з багатьма видатними людьми!
Баумгольц опинявся в рідній стихії, коли починав розповідати про Конні. Капітан Госс надав йому таку можливість. Про те, як було вчинено злочин, він попервах не питав — хотів вивідати якомога більше подробиць про цього незнайомця. Баумгольц, здавалося, готовий був відповісти на будь-яке запитання, але, незважаючи на це, незважаючи на всю його наївну чесність, Госс помітив, що хлопець почав повторюватись.
Госс дізнався і не багато і не мало. Принаймні було з чого починати розслідування: високий, стрункий чоловік років тридцяти, темне волосся, ошатно одягнений, їздить на червоному автомобілі фірми «порше», не розмовляє берлінським діалектом, любить палити тоненькі довгі сигари, часто буває в не дуже пристойній забігайлівці «Трукса» на Штуттгартерплац; звертаючись до нього, його звуть Конні, але одного разу двоє дівчат, вітаючись із ним, назвали Жоржем, може, саме так його й звали насправді.
Вирішальним тут, одначе, було те, що цей Конні чи Жорж того вечора 16 жовтня користувався автомашиною. Не червоним «порше», а «мерседесом» сірого кольору, який не впадав у вічі, хоч йому, очевидно, довелося проїжджати через прикордонні пропускні пункти й там його повинні були б зареєструвати. Безперечно, їхав він під чужим прізвищем і з фальшивими документами — однак, почати було з чого.
Баумгольцу веліли на двадцять другу годину прийти на Фрідріхштрассе. Він мав поїхати міською електричкою до готелю «Йоганнісгоф» і чекати там. Йому дали п'ятдесят марок, а після закінчення операції пообіцяли дати ще.
— Я трохи постояв на розі, як зразу ж під'їхав Конні. Він кивнув мені, і я сів в автомобіль. Там уже сидів один. Ганнес. Ми трохи проїхали, і в машину вліз ще один. Куддель. Я не знаю їх. Описати теж не можу, було темно. Ні-і, по дорозі ми не сказали один одному жодного слова. Говорив лише Конні. Різко, коротко. Усе було продумано від самого початку.
— І що саме він казав?
— Стривайте-но! Ага: «Тепер за роботу!», «Не розтуляти писок!», «Ось, беріть!»
— Що вам треба було взяти?
— Лопати. Він їх дістав з багажника. Ми мусили сховати їх під поли. Тоді завернули за ріг і зупинилися веред ворітьми. Конні відчинив…
— У нього був ключ?
Читать дальше