Карл Вебер - І мертві залишають тіні

Вони сиділи в кабінеті секретаря посла, сиділи під гаслом «Honni soit qui mal y pense» та ірландським гербом, сиділи в напруженні обидва, молодий секретар і літній радник міністерства. На столі стояла попільниця і більше нічого. Порожня попільниця, оскільки обоє не палили.

Містер Патрік уже кілька разів натякав, що він у цейтноті. Кожної хвилини його могли викликати до посла. Він запитував, чи не перенести з огляду на це розмову на інший день.

На таке Гегеман ніяк не міг пристати. Практично він перебував на шляху до Мюнхена. Доктор Шарф з Федеральної розвідувальної служби чекав конкретної відповіді. А цю відповідь мав здобути Гегеман тепер, в останню хвилину, після того, як йому наговорено силу-силенну напутніх Слів. Негативну відповідь, як тоді здавалося.

— Ми нічого не можемо зробити, — повторював Патрік знову і знову. — Професора Мейволда ні в чому не звинуватиш. Ані в чому. Ми ж держава, в якій поважаються права людини.

Якою знахідкою могли бути такі слова за інших обставин! Хоч що можна було б вивідати, аби не так обмаль часу і якби не сидіти навпроти цього невігласа: награно елегантно відхилитись від теми; ввічливо зачепити французькі амбіції пана секретаря посла; замріяно зробити екскурс в історію Франції; назвати імена, події, знову імена; Талейран, наприклад, був… Далі кілька загальних фраз, до яких співрозмовник обов'язково прислухався б… А тоді нарешті знову за своє, до професора Мейволда, відомого ученого, у якого багато публікацій… Чи ще точніше: багато-багато рядків… І виникла б ясна асоціація. Кожен досвідчений дипломат сам встановив би бажаний зв'язок, послуговуючись у думках горезвісною фразою Талейрана: «Дайте мені лише єдиний рядок, написаний будь-ким, і я зумію загнати автора на шибеницю!»

Але тут так не вийшло, манівці займали багато часу. Необхідна була ясність, чіткість.

— Книжка поки що не повинна вийти, це ви розумієте?

— Ви говорите від імені свого уряду?

— В його інтересах, безперечно.

— Отже, ви дієте без певного доручення?

— Не наголошуйте на другорядних речах. Аби була ясність: мій уряд, м'яко кажучи, сприйняв би безпринципність ірландської сторони як недружелюбний акт.

— Я схиляюсь перед вашою заповзятістю, однак не можу її зрозуміти. У книжці йдеться…

— Я знаю рукопис…

— Я теж. І я нічого не знайшов, що давало б нам привід перешкоджати його публікації. На чому має базуватися така заборона? Бачу, ви хитаєте головою!

— Я хитаю головою, бо ніхто не вимагає заборони, а лише бажає. Спершу відкладіть друкування. Нам дещо треба уточнити… Якщо наша підозра виявиться безпідставною… Бог свідок: я бажаю книжці великого тиражу. Але цей відрізок часу ви повинні залишити нам. Боже мій, та для цього ж є, мабуть, різні засоби й шляхи. Придумайте щось для друкарні, хай зупинять роботу. Або вигадайте щось. Зацікавте одне із своїх міністерств цим твором, приверніть до нього увагу кількох учених, які прагнуть «допомогти» Мейволду додати фактичний матеріал. Зволікайте, пане Патрік, зволікайте! Нічого іншого ми й не збираємося чинити. Мейволд хоче видати свою книжку одночасно у Дубліні і в Мюнхені. Наше видавництво подбає про несподівані труднощі. Не критичного характеру, ні. Накачайте пана Мейволда похвальбою, розумієте? Про мене, запропонуйте йому написати другий том. Зі спокусливою перспективою видати обидва томи разом. В гарному художньому оформленні, у шкіряній обкладинці, з передмовою міністра… Вам смішно?

— Бо ви не знаєте професора Мейволда! Він — справжній ірландець. І справжній учений. Як кажуть американці: його не можна купити.

— Зате можна переконати! Поясніть йому, що видання його книжки зараз завдасть шкоди вашій батьківщині.

— Це ви так думаєте. А як я переконаю Мейволда, якщо сам у цьому не переконаний? Ви вперто відмовляєтесь назвати першопричину вашого завдання. Які саме твердження в книжці викликають ваше невдоволення? Мейволд зображує долю майже двох десятків ірландців, які, незважаючи на нейтралітет Ірландії в останній війні (дуже вигідний, як ви знаєте, нейтралітет для Німеччини), були безпосередньо втягнуті у воєнні події. Одна частина боролася проти Гітлера, друга — за нього. Одні зі зброєю в руках, другі — на цивільних посадах. Вас цікавить хтось із цих людей? Гадаю, що так. Отже — хто? Може, ми справді умовили б професора Мейволда змінити або хоча б вилучити те чи інше місце. Принаймні можна спробувати. А без конкретних пропозицій…