Олесь Ільченко - Смертельний круїз

У літаку Сергій помінявся з кимось місцем, щоб сісти поруч із Оленою та Марком. Цього разу розмова просувалася напрочуд мляво, всі чекали приземлення в Борисполі.

В аеропорту Сергія зустрічав водій з його фірми, і новий знайомий мами й сина запропонував підвезти їх додому. Вони залюбки погодилися, тим паче що, як виявилося, Сергій і пані Олена з дитиною жили не так уже й далеко одне від одного.

Сергій навіть заніс їхню валізу до дверей і залишив свою візитівку — мовляв, якщо потрібна буде якась допомога, телефонуйте. «Але можна телефонувати і просто так!», — додав він. Олена трохи знітилася і сказала, що візитівок у неї немає, проте Марко швидко назвав номер їхнього телефону, а Сергій, усміхнувшись, запевнив, що легко запам’ятав його…

Настала осінь. Марко перейшов до наступного класу. Олена Георгіївна так само багато працювала. Проте вона вже не була такою пригніченою і заклопотаною. Маркові це подобалося — мати менше з ним «боролася», як він називав її напучування і вимоги до себе. Їм іноді телефонував Сергій, розпитував, як справи у Марка з мамою, а одного разу поцікавився, які в них плани на зимові канікули? Чи збираються вони кудись податися з Києва, чи будуть чекати на відпустку аж улітку? Олена не знала, що й відповісти на таке запитання. Вона не хотіла казати Сергієві, що за браком коштів не може їздити на відпочинок двічі на рік…

Марко знав, що мама іноді бачиться з Сергієм, але, попри деякі ревнощі з боку хлопця, в цьому для нього був і суто позитивно-практичний момент: у такі вечори він міг робити, що заманеться. Ну, звичайно, не все, що заманеться, але… Маркові самому з себе було дивно — він тепер усе більше цікавився тим, як письменники створюють книжки. Той перший досвід переробки невідомого фантастичного оповідання запав йому в душу, й одного дня він твердо вирішив, що стане письменником! Отож, вечорами, коли мами вдома не було, він вигадував різні історії — пригодницькі, фантастичні, героїчні… Мамі він нічого не казав, а просто вирішив здивувати її готовими творами.

Якось, однієї вересневої п’ятниці, мати сказала Маркові, що Сергій запросив їх на риболовлю, далеко за місто. Він запевняв: у таку пору добре ловиться щука, яка активно полює, аби нагуляти жир на зиму. Отож, у неділю, якщо він хоче, можна поїхати на справжню риболовлю… Ось лише встати доведеться мало не серед ночі. Марко був вражений: він давно мріяв поїхати на справжню дорослу риболовлю, упіймати не якусь дрібноту, а велику рибу, зварити юшку, посидіти біля вогнища… Звичайно, хлопець був ладен узагалі не спати, аби тільки все це здійснилося.

Цілу суботу він готувався до риболовлі. І хоча спінінги, вудочки і все, що треба, обіцяв узяти Сергій, Марко поклав до наплічника великий складаний ніж, запасні гачки, поплавці, моток волосіні, сірники, сіль, пшоно і шматок сала. Він, щиро кажучи, хотів узяти й банку пива, аби показати свою дорослість, але не наважився: хтозна, як до цього поставиться мати з Сергієм?

Устали рано, але їхати довелося не так уже й довго — менше, ніж думав Марко. О сьомій ранку вже почали орудувати спінінґами: Сергій пояснив Маркові, як слід закидати і з якою швидкістю слід крутити котушку.

Хлопець затято намагався піймати щуку…

Але поки що нічого не клювало.

Першим щуку витяг Сергій. Ото була подія! Рибина була не надто велика, але гарна. Марко не міг відвести очей… От би йому таку зловити!

Сергій сам почистив рибу, повісив казан над багаттям, додав ще дрібнішої риби, яка попалася на донку, трохи почаклував над майбутньою юшкою… Та почала варитися, а Олена дрімала, закутана коцами, у великому джипі Сергія.

Сергій мав піднесений настрій після вдалого лову і жартував, що без другої щуки, упійманої Марком, юшка не буде юшкою.

Поки Сергій з Марком перекидалися словами, вудилище, яке хлопець тримав у руках, несподівано зігнулося, волосінь завмерла, неначе при накручуванні на котушку зачепилася за щось… Марко смикнув, але відчув, як ліска різко подалася вбік, Сергій миттєво зрозумів, що сталося, підскочив до хлопця і для підстраховки притримав його спінінґ. «Узяла!» — чомусь пошепки сказав Сергій і почав допомагати Маркові вести щуку, яка потрапила на гачок, до берега.

Ближче, ближче… Щука пручалася, тягла волосінь, але потім раптом здалася… Біля берега рибалки вже бачили зубасту рибу. «Велика!», — задоволено сказав Сергій. Марко так хвилювався, що зміг тільки видушити із себе: «Ага…»