Олесь Ільченко - Смертельний круїз

— Молодець! — раділа жінка. — Я й не думала, що ти у мене такий письменник!

— Ну… — примружився задоволений Марко, — я намагався зробити космічну історію цікавою.

— І це тобі вдалося! Я тобою пишаюся, — додала мама. — Перед від’їздом ми купимо місцевий чай каркаде, будемо його заварювати вдома і, п’ючи, згадувати наш відпочинок.

— Мам, може, ми підемо на море? — запитав Марко. — Я поплаваю перед вечерею, попірнаю…

— Ну, гаразд, — погодилася мама, — але тільки не пірнай. Просто поплавай уздовж рифу. А я дивитимусь на тебе.

— Ти не хочеш плавати? — здивувався Марко, який сидів би у воді з ранку до ночі.

— Правду кажучи, ні, — зітхнула пані Олена. — Я просто позасмагаю під ласкавим західнім сонцем.

— Ну, гаразд, ходімо! — і Марко поклав у пляжну торбинку плавки, ласти, маску і трубку.

На березі людей було менше, ніж зранку. Лише двоє чи троє чоловіків пірнали біля коралового рифу. Сонце починало заходити, але риф і його мешканців було ще добре видно у чистій, прозорій воді.

Марко неспішно плив уздовж рифу, опустивши під воду обличчя з маскою і дихальною трубкою в роті. Біля рифової стіни, яка відділяла мілководдя від синьої глибини і стрімким урвищем знижувалася в бік моря, хлопець побачив знайомий кущ коралу заввишки метрів зо два чи три. В його салатового кольору «гілках» стояли, ворушачи плавцями, гарненькі червонясті рибки, готові за першої ж небезпеки пірнути глибше й причаїтися в недосяжних для пащі хижака криївках. А трохи далі, біля стіни рифа, також неспішно плавали чи виглядали з нірок і заглиблень між коралами й каменями рибки, що нагадували барвистих метеликів чи птахів колібрі. Одна жовто-зелена рибка, що висунулася до половини зі своєї схованки, здавалося, просто спала. Вона навіть не ворушила плавцями… Не рухалася, не відкривала рота… Марко, мов зачарований, дивився на неї. Раптом йому спало на гадку взяти її в руку чи принаймні погладити… Він знав, що полохати риб, ставати на риф, а тим паче — намагатися відламати від нього шматок було суворо заборонено. Але ця рибка була чомусь така принадна… І хлопець не встояв перед спокусою. Він обережно, не поспішаючи, простягнув до рибки руку, трохи більше занурившись у воду. Рибка не рухалася, не тікала, не ховалася, але дотягтися до неї Марко не міг. Тоді він вигнувся, набравши побільше повітря, і пірнув до рибки. Кілька помахів ластами — і він уже може вхопити жовто-зелене диво! Та рибка, ледь ворухнувши плавцями, неквапом позадкувала, ховаючись у своїй нірці. Азарт охопив Марка, і він ринув уперед, намагаючись будь-що вхопити рибку. Рука хлопця увійшла до нори, пальці відчули гладеньке тіло рибки, але та, вочевидь, позадкувала ще далі чи просто вивернулася… і вислизнула з руки «мисливця». Марко поворушив пальцями, — далі руку просунути він не міг, — а рибка зникла у глибокій норі. Час би уже підійматися на поверхню — Маркові хотілося вдихнути повітря. Він почав виймати руку з нори, але з жахом відчув: рука не піддається, вона застрягла! Хлопець панічно смикнув раз, удруге, але та не хотіла виходити з вузької щілини. Марко безпорадно покрутив головою й побачив, що синя безодня біля рифу набула похмуро-загрозливих багряних кольорів. «Багряна безодня з мого рукопису!» — подумав підліток. Він не на жарт перелякався. Хлопець відчував, що ось-ось не витримає, відкриє рота і вхопить замість повітря солонющу воду Червоного моря. «Невже можна отак просто померти?» — мов у лихоманці, подумав він.

Несподівано Марко відчув, як щось міцно вхопило його за руку. То був дорослий чоловік. Він повернув руку Марка, просунув її трохи далі в нору, а потім акуратним, але сильним рухом різко вийняв її з пастки.

Хлопець корком вискочив на поверхню моря й почав шалено дихати, відпльовуючись від води. Поруч із його головою визирнула з води і голова чоловіка. Той, побачивши, що Марко дихає і тримається на воді, коротко сказав: «До берега!» — й потяг, мов на буксирі, знесиленого хлопця до понтону, з якого плавці сходили у воду.

Біля лежака на пляжі стояла бліда Олена Георгіївна і дивилася переляканими очима на сина і його рятівника, який плив позаду. Лише коли ті двоє випірнули з води і рушили до берега, вона збагнула, що сталося, точніше — що могло статися з Марком. Вона не бачила, як він пірнув, потім шукала його поглядом, але того не було видно. І в той момент, коли вона злякалася по-справжньому, Марко випірнув на поверхню, а його підтримував незнайомий чоловік.