Олесь Ільченко - Смертельний круїз

Роботи винесли Михайла, аби зачинити у боксі медичного відділення. Оксана одразу ж ужила заходів для повернення Гаряги до його первинного гено- і психотипу. А Марко тепер розумів, де слід шукати зміни в програмі життєдіяльності, боєздатності, зрештою — життєзабезпечення корабля. Він, не гаючи часу, запустив програму відновлення функцій головного і допоміжних комп’ютерів, а сам подався до Северина — доповісти про останні події.

Зореліт вирівняв хід і тепер слухався команд капітана. Корабель щомиті набирав швидкості, аби проскочити небезпечну зону поблизу «чорної діри». Хибна траєкторія польоту чи надто низька швидкість означали б загибель для всіх у безодні Зет-Ікс 221.

Після доповіді про враження організму Гаряги і пов’язану з цим прикру пригоду для Оксани й Марка, Коваленко почав діяти рішуче: він мав намір пройти біля небезпечної зони подвійної зірки, як кажуть, «по волосинці», максимально зменшивши траєкторію руху «Гетьмана Виговського». По-перше, пірати не відставали від них, і шанси щодо перемоги у двобої у кожної сторони були приблизно рівними. А по-друге, прямий маршрут означав значне енергозбереження ураженого піратами судна. Всі розуміли ризик і свідомо йшли на нього…

Почалася шалена гонка — «Хамсін» наздоганяв «Гетьмана Виговського». Розрахунок піратів був простий: змусити український військовий корабель просуватися у форсованому режимі, втрачаючи значну кількість енергії через ушкодження і, наздогнавши його, знищити з близької відстані — стовідсотково, невідпорно.

Капітана Коваленка трохи заспокоювало повідомлення Джеремі Дугласа про те, що «Зірка Вірджинії» просунулася досить далеко і зараз була у відносній безпеці.

Нарешті «Гетьман Виговський» увійшов до найнебезпечнішої ділянки свого шляху. Образно кажучи, «крок убік» означав би його загибель. «Хамсін» натомість намагався вогнем своїх ракет змістити зореліт Коваленка із заданого курсу.

Український корабель вже почав був проминати зону ризику: прилади показували, що на якусь частину відсотка неймовірно потужне, страшне тяжіння зірки — «чорної діри» із системи Зет-Ікс 221 послабилося… Марко навіть хотів гукнути: «Проходимо!»; але в цей момент енергія двигуна раптово впала, і «Гетьман Виговський» повільно, але невідворотно почав «падати» в бік чорної пастки.

Штурман Думанський за мить доповів, що головний комп’ютер уже не тримає курс, а допоміжні не вносять поправок до траєкторії. Це означало, що український корабель з усе більшим пришвидшенням летітиме до важкої зірки, о опинившись у лабетах її надпотужного тяжіння, яке не випускає назовні навіть світла цього небесного тіла.

— Гаряга все-таки встиг внести зміни до програми, яких ми не виявили! — в розпачі мовила Оксана.

— Зараз я запущу процес повного оновлення всіх програм головного комп’ютера корабля, — гарячково говорив Думанський. — Кілька секунд без управління, зате все стане на місця!

— Запускай, — погодився Коваленко. — Але потім головний комп’ютер не буде керувати польотом…

— Як?! — в один голос запитали Марко і Григорій.

— Ручне управління, — кинув Северин. — Швидше! Перезавантажуйте комп’ютер і від’єднуйте його від системи навігації!

— Зараз! — кинув Григорій.

— Це самогубство! — сполотніла Оксана.

— Це шанс, — відрізав Коваленко. — Швидше!!!

Думанський натиснув кілька клавіш на панелі управління комп’ютером. Марко, мов заворожений, дивився на це, але наказ Коваленка змусив його «опритомніти»:

— Марку! Одночасний залп з усіх бойових систем правого борту, — Коваленко щось задумав. — Ти зрозумів? Не по «Хамсіну», а в напрямку зірки! Реактивний рух, інерцію, що там ще… — ти вивчав?

Марко зрозумів. Зорельоту був потрібен поштовх — і він отримував його завдяки залпові.

І водночас корабель майже втрачав боєздатність. Але вибору не було. У ту ж мить, коли комп’ютер перейшов працювати на внутрішній автономний режим, відбувся потужний постріл усіх ракет і залп із енергетичних гармат правого борту. Величезний зореліт хитнувся ліворуч.

Прилади показали, що «Гетьман Виговський» повернувся на задану траєкторію.

— А тепер, — наказав Коваленко штурманові, — запускай головний комп’ютер. Побачимо, чи «вилікувався» він!

— Запустив! — умить доповів Думанський.

На щастя, тепер «мозок» зорельота працював нормально. Корабель поступово прискорювався.

— Оксано, — звернувся Коваленко до Зерняк. — Будь поруч із Михайлом постійно, не відходь від нього. Його неодмінно треба витягти з біди. Він має бути з нами! Поміркуй, як нейтралізувати ДНК-ураження. У тебе ж є його генетична карта, еталонні клітини тіла?