Олесь Ільченко - Смертельний круїз

— Звичайно, — запевнила Оксана. — Вже йду. Гадаю, що разом із роботами-лікарями ми впораємося.

— А ти, Марку, — продовжував Северин, — слідкуй за піратами. Чомусь вони принишкли.

— Так, капітане! — виструнчився Марко і почав проглядати результати спостережень від роботів-розвідників і зовнішніх сканерів корабля.

Проте колове сканування простору знову не виявляло «Хамсіна». Марко вирішив, що той продовжував використовувати захисне екранування і вичікує, щоб завдати несподіваного удару. Він стривожився і вирішив будь-що виявити небезпечного гравця у піжмурки. Марко спрямував «погляд» сканерів паралельно — для отримання «об’ємної» картини довкола українського корабля. Несподівано юнак помітив невиразний контур, схожий на «Хамсін». Той із помітним прискоренням віддалявся від «Гетьмана Виговського» і летів у бік Зет-Ікс 221!

Марко мимоволі здригнувся. Все було зрозуміло: пірати, захопившись переслідуванням військового корабля, незчулися, як потрапили в поле тяжіння «чорної діри». І якщо українці зуміли вирівняти траєкторію зорельота, то Ягору з його розбишаками цього разу не пощастило. Їхня доля була вирішена.

Музиченко доповів капітанові. Коваленко і Думанський мовчали. Важко було щось сказати, коли гинули люди, хай і такі, як екіпаж «Хамсіна». Навіть при бажанні, врятувати їх було вже неможливо.

— Гей, козаки! — Джеремі Дуглас вийшов на зв’язок із кораблем супроводу. — Чомусь я вас давно не чув. Усе окей?

— Так, — відповів Коваленко. — Мало не зійшли з курсу й не поринули в обійми фатальних зірок. А так усе гаразд. Якщо тобі цікаво, то можу додати, що Ягор, Абу та інші не впоралися зі своїм пошкодженим кораблем і тепер летять прямісінько до Зет-Ікс 221…

— Святий Ендрю! — ошелешено мовив Норман Волес, який був біля Джеремі. — Пірати «Хамсіна» знищили дванадцять космічних транспортних і дев’ять військових кораблів… На їхній совісті життя більш, як сотні людей…

— Ну, здається, тепер і сам мисливець потрапив у пастку, — буркнув Григорій Думанський. — Але й нам слід бути насторожі. Наших енергетичних запасів не вистачить до бази на Місяці.

— Клянуся святим Ісидором, покровителем стародавнього Інтернету, — пристрасно заговорив Том Леніган, — на одному астероїді я знаю чудову ірландську станцію для поповнення енергії, вона саме на півдорозі до Землі! Там можна не лише відпочити, допомогти кораблеві, а й скуштувати того божественного напою…

— Томе! — втрутилася Джулія Маккензі. — У тебе надто бурхлива фантазія. На час супроводу всі головні питання щодо двох кораблів вирішує Севі… Перепрошую, капітан Северин.

— Ну, не всі, — засміявся нарешті Коваленко, — проте десь таки зупинитися ми мусимо…

— Гурра! — в один голос закричали Норман і Джеремі.

Оксана Зерняк на очах у всього екіпажу «Гетьмана Виговського» сотворила просто-таки диво оновлення Михайла Гаряги. Колега уже був цілком упізнаваний. Деякі недоречності та дивацтва в його поведінці, рухах, мовленні ще траплялися, але Михайло вже був на шляху до повного одужання.

Марко з Оксаною сиділи у великій кімнаті-оранжереї для відпочинку. Вони слухали шемрання листя під теплим вітром, спів води в маленькому водограї…

— Знаєш, Оксано, — замислено мовив Марко. — Дивний збіг: рівно двісті років тому, 14 квітня 2008 року, помер учений, астроном Джон Арчибальд Вілер. Він прожив дуже довге, як на ті часи життя, майже сто років.

— І чим він уславився? — глянула на юнака Оксана. — Я не пам’ятаю такого імені.

— Важко уявити, але ще в грудні 1967 року, — розповідав Марко, — на науковій конференції він уперше вжив вигаданий ним термін «чорні діри» — ділянки в просторо-часі, гравітаційне поле яких таке потужне, що навіть об’єкти, які рухаються поблизу зі швидкістю світла, не можуть уникнути їх впливу… До Вілера «діри» як тільки не називали… А потім, умить, саме його версія стала загальновживаною.

— Але ж ми вирвалися… — мовила, думаючи про інше, Оксана.

— Ми не падали по-справжньому, — усміхнувся Марко.

— Просто новачкам на космольотах щастить! — хитро примружилася Оксана.

Марко закінчив читати свій твір. Від змісту книги без початку, середини і кінця, яку він знайшов у шафі серед інших книжок, в його оповідці залишилося, правду кажучи, дуже мало. Хлопець багато чого змінив, додав, вигадав і переробив.

Мама була в захваті від Марка і його оповіді. Вона аплодувала йому, наче акторові.