Олесь Ільченко - Чорне озеро кохання

— Але виникає питання, — втрутився в розмову лейтенант Ігор Опанасенко, — в кого стріляв кілер?

— Тобто? — не зрозумів Зеленський. — Якщо вірити свідкам, їхній історії про вбиту і воскреслу дівчинку…

— Але в ту дівчину влучила друга куля, з другого пострілу. Так кажуть свідки, — вів далі Опанасенко. — А перша і третя кулі потрапили в автомобіль підприємця Олексія Трача. Гадаю, що саме він і був мішенню для кілера.

— Я цього не виключаю, — зауважив Бойко. — Але Трач заяви не писав, замах на себе виключає, і сказав, що його автомобіль, який стояв у заторі на дорозі, ушкоджений незначно. Лише двома кулями, бачте! Трач дав свідчення, сенс яких зводився до того, що кулі, які влучили в задню частину автомобіля, були призначені для когось іншого.

— Але він таки був на задньому сидінні автомобіля, — примружився Луцик. — Поблизу від тих куль…

— А ви вже дізналися, чим займається цей Трач? — поцікавився Бойко.

— У нього багатопрофільний бізнес, — доповів Сергій Зеленський. — Продаж оргтехніки, він намагається розширити свою участь як регіональний дилер у продажу засобів захисту рослин виробництва іноземних фірм, займається фармацевтикою, якимись біотехнологіями…

— Біотехнологіями? — здивувався Бойко.

— Ну, принаймні так він себе «позиціонує», як прийнято казати в бізнесі, — пояснив Зеленський. — Його фірмі навіть належить якась лабораторія на вулиці Булаховського. А поруч із нею — склад для отих «засобів захисту рослин».

— Казна що! — розсердився Бойко. — Знову товчемо воду в ступі! За всіма ознаками, замах мав бути на Трача як на підприємця. З кимось посварився, комусь щось не дав… А пораненою виявляється якась дівчинка. Смертельно пораненою! І вона зникає. Трач від усього відхрещується, кілера, звичайно, і слід прочах. Фотопортрет на стрільця, цього чортового «Вільгельма Теля» чи як його? — «Робіна Гуда» ми не здатні зробити… Коротше кажучи, допоможіть, люди добрі, столичній міліції — хто чим може!

— Василю Петровичу, не гарячкуй… — примирливо сказав Луцик. — Хлопці зараз намагаються з’ясувати особу дівчини. Можливо, вона була в кінотеатрі, її могли запам’ятати касирка, білетерка… Вийшла після кіна й… потрапила у таку халепу. Паралельно перевіряємо всі лікарні, поліклініки, травмопункти — чи не зверталася до них подібна дівчина, сама чи разом із кимось. Водночас Опанасенко й Зеленський розробляють і того Трача, — що він там хімічить зі своїми хімікатами, які в нього стосунки з друзями-суперниками, з податковою… Ну, і взагалі… До речі, хлопці-рихтувальники з авторемонтної фірми «Буше» вже знайшли й віддали нам обидві кулі, які влучили в «мерс» бізнесмена…

— Це вже більш-менш… — зітхнув Бойко. — А все одно, бозна що відбулося: постріли є, а кілера нема й потерпілих… теж немає? Що сказати? До роботи!

У забутому Богом волинському селі, в крайній хаті під лісом, у ніч на перше травня помирала стара. Напівпорожнє село було сумним видовищем: дехто подався на заробітки, чимало стареньких відійшли в кращий світу… А зараз настав час піти й бабці.

Крім молоденької вродливої племінниці Оксани, яка сиділа коло її ліжка, біля баби Палажки нікого не було. Стара примудрилася посваритися з усіма, щоправда, нечисленними родичами, знайомими, сусідами… Лише Оксана чомусь жаліла навісну, буркотливу і гнівливу бабу.

— Скоро вже, — неначе сама до себе, мовила стара, лежачи горілиць і тяжко дихаючи.

— Ви ще одужаєте, бабо, — втішала її племінниця.

— Ні, — стогнала та. — Не буде мені ані одужання зараз, ані прощення на тім світі.

Блимала лампочка, рухалися убогою хатиною якісь тіні, а пучки зілля, що висіли замість образів у кутку, неначе ворушилися.

Старій ставало гірше. Вона стогнала, намагалася повернутися на рипучому ліжку. Потім почала скреготіти зубами, дико витріщати очі. Долаючи страшні судоми, баба проказала хрипким голосом:

— Оксано! Підійди ближче! Крім тебе, нема нікого… кому б я могла… Я маю передати… Легше мені буде…

— Ні! — відступила подалі перелякана Оксана.

— Підійди! — неначе шипіла стара.

А на горищі в цей час щось гупало, кахикало, рипіло…

Коли племінниця несміливо наблизилася до ліжка, стара несподівано спритно вхопила її за руку. Дівчина злякалась, хотіла вирватися, та не змогла. Рука Палажки нагадувала лещата.

І звідки взялася така сила у старої? Баба тим часом, дивлячись на племінницю безумними червоними очима, щось говорила. Слів неможливо було розібрати. Невдовзі це белькотіння перейшло в несамовите виття. Племінниця разом із бабою кричала — від жаху, щосили смикаючи руку. Проте так і не змогла вирватися.