Олесь Ільченко - Чорне озеро кохання

І тому зателефонував зі свого мобільного Галі… Дівчина страшенно зраділа його появі, нехай і в такому «віртуальному» вигляді, й пообіцяла тримати в курсі усіх подій, додавши при цьому, що кохає Вову, як ніколи до цього, що він — справжній чоловік і герой…

А «герой» не міг збагнути, як діяти далі. Грошей у нього було мало, їв він абищо, а до того ж, на дачі було вкрай нудно. Тим більше, що Вова не дуже й міг погуляти в саду чи на вулиці: його могли побачити й упізнати.

Та одного ранку до нього, сонного, просто в дачний будинок, невідомо як відчинивши двері, увійшла міліція і, добряче вилаявши, наказала збиратися. Мов злочинця, його провезли в заґратованій машині через усе місто до слідчого управління. Там його довго допитував Сергій Петрович Зеленський, як назвався міліціонер. Слідчий ретельно записав зізнання переляканого Вови, який розповів геть усе, нічого не приховавши. А потім… Потім було дуже неприємна, хоча й очікувана зустріч із батьками. Вони прийшли по сина в міліцію. Вова не хотів згадувати подробиці розмови з татом і мамою. Надто вже соромно і боляче було йому і їм…

Чайченко просив вибачення у них, потім мовчав, а потім, утомлений всіма днями втечі, міцно спав до ранку…

У школі було теж непереливки. Крім кількох знайомих — Галі та двох-трьох хлопців — усі дивилися на нього, мов на дикуна, мов на примару, що невідь-звідки з’явилася знову в їхньому колі… Особливо тяжко було просити вибачення в Тані. Він зовсім не думав, що вона так перейматиметься його відсутністю, так страждатиме через його «смерть». Таня не захотіла з ним говорити. То було надзвичайно неприємно і тяжко для хлопця.

А останньою несподіванкою в цій історії було те, що і Таня, і Вова невдовзі зустрілися біля кабінету психолога Олега Едґаровича — доброго приятеля Миколи Шевеля, який і порадив батькам хлопця й дівчини повести своїх «чад», як висловився старий слідчий, на «профілактичний огляд». І робота з психологом таки не завадила і Андрич, і Чайченку… Але то вже зовсім інша оповідь.

У кабінеті керівника слідчої групи Василя Бойка засідання тривало вже з півгодини. Що довше, після доповідей підлеглих, вони розмірковували про недавні події, то менш зрозумілою ставала справа з пострілами в центрі Києва, на вулиці Великій Васильківській.

— Ну, чому ці журналюги знають більше, ніж ми? — запитання майора міліції Бойка було радше риторичним, аніж адресоване колегам, які сиділи в невеликому кабінеті. Купа газет на столі в майора унаочнювала роботу журналістів. — Кожна друга міська газета сьогодні висуває свою версію замаху, а всі разом ці репортажі з місця подій складаються у доволі цікаву картину… А ви? Про що дізналися ви?

— Телевізійники, газетярі, всі журналісти — просто тріпачі, — невдоволено пробубонів слідчий Сергій Зеленський. — Навигадують… Василю Петровичу! Ну, як могла людина після кількох прицільних пострілів кілера встати й піти геть? Підвестися, обтруситися, забути про влучення…

— Але водночас другого червня цього року, в понеділок, як у нас записано, була тяжко поранена дівчина-підліток, — похмуро мовив Бойко, — і вона таки стікала кров’ю.

— Може, й не було ніякої дівчини? — наполягав Зеленський.

— Не було?! По-перше, — почав перераховувати Бойко, — кров на асфальті. По-друге, свідчення кількох людей — про поранену дівчину. Вона впала після другого пострілу і лежала просто на дорозі. Утворився страшний автомобільний затор. Кілька водіїв вийшли з машин, але коли вони наблизилися до худорлявої, з чорним волоссям дівчинки (так її описують усі), та несподівано підвелася, водночас витираючи кров з обличчя… А потім перейшла на інший бік вулиці — до Пасажу на Васильківській. Адже всі авта стояли, і вона могла вільно перетнути дорогу. Я правильно переповідаю, Григоровичу?

— Так точно, — підтвердив літній чоловік, старший слідчий Іван Луцик. — Достовірно встановлено, що кілер стріляв із вікна чоловічого туалету в кінотеатрі «Київ». Там крайня кабінка вбиральні має не заґратоване, вільне вікно, яке виходить просто на Велику Васильківську. Ідеальне місце для стрільця! В цьому кінотеатрі квитки перевіряють безпосередньо перед входом до глядацької зали. Отже, кілер міг спокійно зайти до кінотеатру, пройти в туалет до потрібної йому кабінки, зібрати зброю, вибрати мішень і стріляти! Ми зараз встановлюємо — за знайденими трьома гільзами, — якою саме гвинтівкою він користувався…