Андрій Кокотюха - Полювання на Золотий кубок

— Слухай, заткнися краще, га? Бо, слово честі, довбешку скручу! — гаркнув Володько. — Багато ти розумієш! А що мені це дає? Ну, бігаю швидше за Васю чи Гришу. Ну, підтягнуся на два рази більше, ніж Ваня чи Петя. У мене медальок і грамот уже нема куди складати! І нічого вони не коштують! Тоді як тут, — він указав за стіну, — справжній азарт, справжні змагання, реальний результат! Коли ти виграєш, то не дебільну грамоту. Ти виграєш справжні гроші!

— Але ж ти можеш їх і програти, — зауважив Максим. — Я не спортсмен, але знаю: там виграє сильніший. А в тому залі з піратськими скарбами — той, кому пощастить. А щастить не так уже й часто. Гадаю, ти й почав програвати, і дядя Костя, директор цього залу, тобі позичав. Просто так, аби зробити спортивного хлопця своїм боржником. Не думаю, що ти в нього один такий. Бачиш, ти вже готовий заради боргу щось украсти… Дядя Костя стукнув долонею по столу.

— Досить, Володьку! Цей курдупель занадто розумний! Закрий йому рота! І поясни цим кошенятам, куди вони не повинні тицяти свої мокрі носи.

Завгородній ступив до Максима, замахнувся.

Денис Черненко заступив йому шлях.

Кулак Завгороднього врізався в Денисові груди. Сильний удар відкинув його до стіни. Грьопнувшись об стіну, Денис сповз на підлогу.

— Бачив? — запитав Завгородній у Максима. — Ось так я почну товкти твого дружка кожен день. Це попередження йому, аби не патякав. Ти теж триматимеш язика за зубами. Бо якщо розкриєш свого мудрого рота, згадай: у Дениска менший братик, зовсім мала сестричка і мамочка, яка тягне на собі всю цю велику рідню. Погано буде всім.

— Ну, ти… — Денис спробував підвестися, та заважав наплічник.

— Лежи, де лежиш! — гаркнув Володько. — Гадаю, ви сьогодні засвоїли урок. По-моєму, ви його стирили, аби потім комусь продати. Але є хитріші за вас. Давайте сюди кубок і можете бути вільні. Дядя Костя такий добрий, що завезе вас назад.

— Сам візьми, — огризнувся Максим. — У нього в наплічнику.

Володько Завгородній, переможно глянувши на дядю Костю, підійшов до Дениса, легко підхопив його за карк, поставив на ноги. «Блискавка» наплічника розійшлася з тихим шурхотом.

Рука найкращого спортсмена пірнула туди. Виринула із Золотим кубком. Здобич привабливо зблиснула на світлі. Дядя Костя кілька разів плеснув у долоні. Завгородній перекинув кубок із руки в руку, милуючись ним. Тоді кинув старшому товаришеві. Той теж покрутив його в руках, уважно роздивляючись.

Спершу ні один, ані інший не почули, що сказав Максим Білан.

— Що-що ти там пискнув? — перепитав Володько.

— На долоні свої подивись, кажу. Завгородній глянув спочатку на ліву долоню.

Тоді — на праву. Дядя Костя зробив те ж саме — і аж тоді кинув кубка під ноги.

Долоні в обох почорніли, як у сажотрусів.

Скрикнувши, Володько почав терти їх об джинси. Потім — одну об одну. Тоді поплював і знову потер. Дядя Костя робив те ж саме.

— Не допоможе, — спокійно пояснив Максим. — Кубок оброблено спеціальною хімічною речовиною. Шеф, наш директор школи, знає про це, тільки нікому не каже. Якщо не помити руки спеціальним розчинником, усе зійде саме. Але — за два тижні. До того ж свербітиме. Чи вже свербить?

Наче на підтвердження його слів Вовка почав шкребти долоні. Дядя Костя чухрав свої об стіну.

— А тепер, панове, — поважно мовив Максим, — ми з Денисом хочемо зробити вам обом дуже вигідну пропозицію.

Черненко став поруч із ним. На муки того, хто ще годину тому був його кумиром, а відтак погрожував його родині, Денис позирав із задоволенням.

Школу облетіла радісна звістка: Золотий кубок знайшовся.

Хтось залишив його під дверима директорського кабінету. Сталося це несподівано. Щойно Шеф зайшов до себе, як у двері постукали. Визирнув — перед дверима Золотий кубок. Цілий і неушкод-жений. Якраз на сьомий день, останній із оголошених для безпечного повернення вкраденої речі.

Знаючи про деякі особливості кубка, Шеф обережно взяв його, обгорнувши руку ганчіркою. Ганчірка не почорніла. Отже, Золотий кубок уже старанно витерли.

У той же урочистий день голова журі шкільної спартакіади Володя Завгородній несподівано для всіх відмовився від такої честі. Сказав, що бере самовідвід. Треба до якихось змагань готуватися. Замість себе попросив призначити Васю Книша. Ніхто особливо не заперечував.

Максим Білан і Денис Черненко чекали, що від суддівства відмовиться і Юрко Боровий. Та, зрештою, вирішили — нехай.