Максим Кідрук - Твердиня

— Ми маємо порадитись, — відчеканив Семен, недвозначно покосившись у бік Тора.

Ґрем невдоволено зітхнув, спідлоба зиркнув на Сатомі, гадаючи, чи стане вона на його бік, і хлопці з дівчиною повернулись до крісел у центрі кімнати.

Тор дістав із шухляди ключі.

— Як завершите, я покажу вам апартаменти. — І знову затримав погляд довше, ніж того вимагали правила гостинності. — І якщо хтось із вас збирається в Пуерто-Мальдонадо, то хай поквапиться — за чверть години я виїжджаю.

Після нетривалого обговорення рішення повернутись у Мадре-де-Діос і спробувати знайти південний тракт прийняли одностайно: чотири голоси «за», нуль — «проти», Ян не голосував.

В основному за другу спробу агітував Семен. Хлопець підкреслив, що з дорогою вони знайомі, а значить, пройдуть її швидше, крім того, як зазначав Левко, у них достатньо часу, і головне — вони не настільки втомилися, щоб відступати. Проти повернення в ліс висловлювався Ґрем, але ніяких змістовних аргументів, окрім власного небажання лізти в джунглі, мулат не навів. Коли дійшло до голосування, американець розраховував, що Сатомі пристане на його сторону і за рахунку 2:2 йому вдасться відмовити друзів від примхливої ідеї шукати Паїтіті. Проте японка несподівано підняла руку, коли Сьома спитав: «Хто за те, щоб продовжити експедицію і піти назад у ліси?» — і мулату нічого не лишалось, як докласти своє вимучене «за» до решти (Ґрем не хотів, щоб Сатомі подумала, що він спасував чи злякався).

Сатомі, як це часто трапляється у дівчат, не змогла б пояснити мотиви свого рішення. Так, вона була дівчиною, і перспектива пертись назад у глушину, де вони ледве не втратили Яна, через якийсь лист і фотографію з незрозумілими закарлюками їй не дуже імпонувала, однак в останній момент щось забурувало в її голівці, і дівчина вирішила піддатись химерному імпульсу. Можливо, вона досі прагнула довести хлопцям, що вони недарма взяли її з собою. Можливо, вона несвідомо хотіла показати Левку, що він втратив, не захотівши зустрічатися з нею (Сатомі вважала, що недостатня наполегливість при залицянні пояснювалася не невпевненістю й комплексами українця, а її ефемерними недоліками, думала, що Лео просто не схотів її добиватися; показна байдужість Левка, особливо після того, як він почав підозрювати про упадання Ґрема, ранила її). Хай там як, Сатомі спершу бовкнула, а потім подумала, а коли додумалася, що втнула дурницю, міняти щось було пізно — голосування завершилося, Сьома офіційно оголосив результати.

4:0 — рішення прийнято — і четверо друзів повертаються на дорогу, щоб увібгатися ще глибше в дикі нетрі і таки піймати легенду за хвоста, щоб розшукати руїни, чий привид після попередньої невдачі несподівано повернувся на їхній горизонт.

Лео і Сьома підійшли до норвежця, який пакував невелику наплічну сумку біля дверей вітальні. Почувши кроки, чоловік випростався.

— Ви збираєтеся повертатись, — радше ствердив, ніж спитав Тор, промацавши очима лиця хлопців.

— Так, — підтвердив Сьома.

Ґрем, який сидів, заклавши ліву ногу на коліно, не стримався і ввігнав сердитий погляд у спину росіянина. Ян Фідлер, тягнучи свій наплічник по підлозі, чалапав у напрямку Тора і хлопців.

— Не наситилися ще… — скорчив усмішку Тор Сандерс. А тоді знизав плечима і, не стишуючи голосу, додав: — Йолопи…

— Я поважаю вашу думку, Торе, але вона мені нецікава, — жорстко парирував Семен.

— Ет, байдуже, — прокректав у відповідь старий, ховаючи за зарозумілою гримасою власне здивування. Ці двоє слов’ян виявилися першими урвиголовами на його пам’яті, котрі добровільно поверталися у нетрища Мадре-де-Діос.

Розчинивши двері, Тор пропустив уперед Яна. Затримався, повагався, озирнувся через плече і зрештою промовив:

— Я радив би вам, хлопці, двічі подумати перед тим, як пертися назад у selva negro [97] Чорна сельва ( ісп. ). . Але якщо ви все ж таки не передумаєте, не завадило б оновити реманент.

Погляди приятелів зійшлись на купі розкислих від вогкості, подертих колючками і наполовину згризених мурахами рюкзаків. Тор мав рацію: після наскоку вогненних мурах третина спорядження стала непридатною, шкіра на бутсах розлазилася, мов туалетний папір, а більшість одягу нагадувала вогкі марлі.

Левко і Семен напівголоса перекинулись кількома словами. Лео розкрив рота, збираючися сказати, та Сандерс випередив його: