Максим Кідрук - Твердиня

— Сьома, ти орангутанг недоношений, мені в універ на першу дня.

— Зате мені на восьму тридцять, так що роздупляйся, маю тобі дещо показати.

Скрипнувши зубами, Левко сів і підібгав під себе ноги.

— Показуй бігом, — став терти очі.

— Дивись! — Сяючи, Сьома повернув ноутбук до українця.

На екрані була фотографія із зображенням синього плавального матрацу «INTEX».

— Ну і? — почухав розкошлану голову Левко. — Це надувний матрац.

Сьома злегка наморщив ніс, засвідчивши, що йому не подобається формулювання.

— Не зовсім.

— Ти хочеш сказати, що це заморожена відбивна з мамонта?

— Це надувний пліт ! — Росіянин аж попискував від гордощів.

— Чува-а-ак… — вирячився Левко, думаючи вщипнути себе, щоб упевнитися, що не спить. Семен не може бути таким шибанутим.

— Ця геніальна ідея спала мені на думку перед світанком.

«Геніальна?!!»

— Чувак, — повторив українець, — я або ще сплю, або ти довбонувся.

— Лео, ми візьмемо їх із собою, а потім, повернувшись із походу в джунглі, надуємо і спустимось на них до хатини Тора Сандерса чи, як пощастить, до Пуерто-Мальдонадо.

Ключовою в останньому реченні була вставка «як пощастить».

У Левка очі полізли на лоба:

— Ти хочеш проплисти триста кілометрів по Ріо-де-лас-П’єдрас на НАДУВНИХ МАТРАЦАХ?!

— На надувних плотах , — уперто підправив Сьома. — Нормальок, я все порахував: ця модель витримує на плаву двісті кілограмів, достатньо буде придбати дві штуки, візьмемо з собою мотузки й кілька мотків будівельного скотчу, примотаємо спорядження і рюкзаки до плотів, насамкінець виріжемо довгі тички, щоб можна було керувати, і вперед — до самого Пуерто-Мальдонадо!

— Ти сьогодні спати лягав? — покосився Левко на приятеля.

— Це вороже запитання, — блимнув почервонілими очиськами Сьома.

Українець замислився:

— Гаразд, ідея непогана. Але чому не купити справжній надувний пліт? Це ж матраци для відпочинку в басейнах!

— По-перше, не в басейнах, а на морі, а по-друге… — Росіянин поклацав по клавіатурі і показав іншу фотографію, на якій був зображений, як висловився Левко, справжній пліт. — Ось твій пліт, друже.

На екрані з’явився човен «INTEX Excursion 5 Set», розрахований на п’ять осіб.

— Солідний, — випнув підборіддя Лео.

— Ясний перець, що солідний. У похідному стані він важить двадцять шість із половиною кілограмів.

— Скільки?!

— Двадцять сім кілограмів. Ось. — Сьома ткнув пальцем в рядок у списку параметрів, де була зазначена загальна вага човна. — Ми, звісно, можемо його купити, він коштує навіть дешевше, ніж я думав, півтори тисячі крон, але хто тягнутиме його на собі? Ти? Ґрем? Не думаю. Це, вважай, ще один зайвий рюкзак. Якщо ми візьмемо з собою двадцять шість із половиною кілограмів вівсянки, то проживемо в джунглях півроку. Крім того, у нас очі полопають, поки ми його надмемо.

— А скільки важить той матрац? — сконфужено поцікавився Левко.

— Пліт , а не матрац. Та мені до вподоби хід твоїх думок, Лео. — Росіянин переможно посміхнувся. — Два кілограми триста грамів — трошки більше, ніж мій нетбук. І коштує якихось сто дев’яносто дев’ять шведських крон. Хіба не пісня?

— Це буде небезпечно, — уявляючи спуск по тропічній річці, хмурився українець.

— Це буде весело, — поплескав його по плечу Сьома. — Все, я пішов збиратися.

Українець повертався з центрального кампусу КТН додому.

Вийшовши на станції Спонья, Левко не пішов звичною дорогою. Спершу заскочив у супермаркет, де купив буханець хліба, пакет молока і яблук, а вже звідти потюпав до хатини Бенгта. Таким чином, хлопець простував додому не вздовж колій pendeltåg’а, а трохи нижче, дворами дво-та п’ятиповерхівок, що скупчилися біля станції.

Зазвичай Левко йшов по Бромстенсвеґен, минав перехрестя, проходив під естакадою, після якої направо від головної дороги відгалужувалась невелика, але охайно заасфальтована під’їзна вулиця — Спонья-чірквеґ (Spånga kyrkväg). Приблизно посередині в неї впиралася Стінсбакен, радше стежка, ніж вулиця, на якій і стояв котедж старого архітектора. Вертаючи від супермаркету, хлопець вийшов на Спонья-чірквеґ південніше від Бенгтової вілли. Тож йому довелося підійматися — пройти невеликий відтинок Спонья-чірквеґ, куди він раніше ніколи не заглядав.