Максим Кідрук - Твердиня

Спершу Левко не відчув нічого. Цікавість і збудження розбовтали страх, що кислотою пропалював живіт. Просто став спостерігати. Через мить, вдивившись уважніше, українець збагнув, що наполохало його, коли вперше ковзнув поглядом по обрису водія. Руде волосся. Жовтогаряча шевелюра, яку було помітно навіть у сутінках. Левко кинув пакет зі сміттям на землю і щодуху дременув назад до вілли.

Він упізнав чоловіка. На дорозі біля старенького «Volvo S60» стояв той самий рудий з криваво-чорними очима, що стежив за Ґуннаром Іверсом у «Wirströms Irish Pub».

Левко взяв до рук мобільний, що вже півхвилини прокручував примітивну мелодію дзвінка. Телефонував Ян Фідлер.

— Здоров, Яне! — приклав трубку до вуха.

— Привіт! Щойно говорив із Ґремом. Хоче, щоб ми зібралися завтра, треба обговорити дещо.

— Що саме?

— Каже, це стосується подорожі в Мадре-де-Діос.

— Хм… — здивувався Левко. — Не уточнював?

— Ні. Але казав, що це сюрприз. Зустрічаємось у кафетерії бібліотеки під час обідньої перерви.

— О дванадцятій?

— Так. Передай Сьомі.

— Обов’язково.

— Це все. Бувай!

— Добраніч.

«Сюрприз» прийшов на зустріч із американцем. За одним столом з Семеном, Ґремом, Яном і Левком у просторій залі університетської бібліотеки, безтурботно попиваючи каву, сиділа Сатомі.

— Я їду з вами, — повторила японка з незмінною, трохи знущальною посмішкою.

— Сатомі, вислухай мене, — пробував напоумити її українець, — ти поняття не маєш, у що встряєш. Це не поїздка на зірковий курорт, де можна дефілювати на шпильках, і навіть не вояж Європою з наплічником. Ми вирушаємо у джунглі, перед якими нерідко відступали більш підготовлені експедиції.

— Я в чудовій формі і ходила в походи. Не лякай мене, Лео. А ще в мене модний фотоапарат!

— На дідька ти їй розповів? — Левко штрикнув поглядом Ґрема.

Мулат знизав плечима:

— Ніхто не казав, що інформація про подорож конфіденційна. Ми ділилися думками, хто як збирається провести літо, і я виклав ідею поїхати пошукати загублене місто в сельві. — Американець говорив таким тоном, наче збирався в Диснейленд. І це доконало Левка.

— Йолопи, ви не шурупаєте, куди ми йдемо і що на нас чекає! Важенні наплічники, стовідсоткова вологість, міріади москітів, нетрища, крізь які треба буде рубатись, наче крізь стіну, купа всіляких гадів і павуків… павуки! — повторив він, побачивши, як здригнулась, почувши останнє слово, дівчина. — Повсюди великі, тлусті, волохаті павучища! І головне — потрапивши в нетрі, ми стаємо жахливо залежними один від одного. Якщо ми погодимося взяти Сатомі з собою, ми хоч-не-хоч переберемо на себе відповідальність за неї, бо, якщо в тропічному лісі з нею щось трапиться, ми всі будемо змушені повернути назад. Сама вона не піде, і лишити її, як ви розумієте, ми не зможемо.

— Ти згущуєш фарби, бадді, — пхекнув Ґрем.

— Ні, янкі, я не згущую фарби. Я намагаюсь розбавити думками вітер у тебе в макітрі. Якщо ми візьмемо з собою дівчину, ми не дійдемо до Паїтіті.

— Це дискримінація, — награно надула губки японка. — Я подам на тебе в суд! — і розсміялася. Попри всі спроби, ніхто не хотів сприймати всерйоз Левкові аргументи.

— Та що з вами, народ… — Українець безсило сплеснув долонями.

— Голосуємо, — відпивши кави, сказав Семен.

— Я — проти, — різко висловився Левко.

Японка скривилась і показала хлопцю язика, хоча злості в ній не відчувалося. Вона випромінювала впевненість.

— За! — ляснув по столу Ґрем, штовхнувши під столом ніжку Сатомі.

— І я — за! — приєднався Ян.

Спопеляючи чеха поглядом, Левко покрутив пальцем біля скроні.

Семен, зваживши все, заговорив:

— Я, мабуть, буду проти. Це все ж таки джунглі. — Насправді Сьома думав зовсім не про небезпеки тропічного лісу, а про те, що звести разом в одній мандрівці Левка, Ґрема і Сатомі рівнозначно самогубству. Це все одно що притягти з собою в Мадре-де-Діос кілька баночок нітрогліцерину і по дорозі витанцьовувати самбу, використовуючи їх замість бубнів.

— Двоє проти двох, — засяяла Сатомі, — а оскільки, джентльмени, я претендую на місце у вашій команді, значить, мій голос також повинен враховуватись, нехай і не нарівні з вашими, але хоча б на половину чи на чверть, гадаю, це буде справедливо. І я голосую сама за себе! Отже, два з четвертиною проти двох, і я їду з вами в Перу.