Максим Кідрук - Твердиня

— Як поживаєш, Ґуннаре? — Рудоволосий промовляв з окресленим шотландським акцентом, ледь кривлячи при цьому губи.

Старий художник продовжував стовбичити впівоберта біля вимикача, витріщаючись на небажаного гостя. І мовчав.

— Холодно у вас тут у березні. — Рудий крутив між пальцями гелеву ручку. — Я досі не можу втямити, чому ти перебрався в такий клімат. Хіба це не шкодить твоєму старечому тілу?.. Чи ти перед смертю захотів дихнути рідним повітрям?

Ґуннар нарешті віднайшов сили, щоб повернутись обличчям до чоловіка, який вб’є його в найближчі кілька хвилин.

— Можна я… — почав був художник, але затнувся. Хотів виблагати хвилину часу, щоб подзвонити дочці в Бостон. Він не розмовляв з Ліндою понад два роки, а вона, схоже, тим геть не переймалась — вони втратили контакт дуже давно, ще коли Лінді було сімнадцять. За два останні роки їй жодного разу не закортіло зателефонувати, її навіть не цікавило, чи живий він, а тому дзвінок від нього… за хвилину до смерті… просто щоб попрощатись… виглядатиме щонайменше дивно. З однаковим успіхом Ґуннар може подзвонити оператору call-центру з «Tele2» [63] «Tele2» — шведська телекомунікаційна компанія, що надає послуги дротового та мобільного зв’язку, кабельного телебачення, Інтернету тощо по всій Європі. Заснована наприкінці 1970-х років. чи порозмовляти з випадковим перехожим на вулиці. Найбільше, чого він доб’ється, — це налякає її. Хоча головна причина полягала в іншому — художник замовк, бо знав, що рудий не дозволить.

— Ти комусь розповів? — спитав рудий.

— Ні, — опустивши голову, відповів Ґуннар.

— Я знайшов у тебе фотокартку. — Чоловік кивнув у бік порожньої банки з-під фарби, всередині якої згорнулись почорнілі рештки спаленої фотографії. — Хтось її бачив?

— Ніхто. — «А навіть якщо й бачив, що з того?»

Рудий зітхнув. Він не вірив старому, але розумів, що перевірити інформацію ніяк не може. Так само як не здатен нічого змінити. Лишалось останнє запитання.

— Вчора у тебе були студенти… — Почервонілі очі примерзли до обличчя старого.

Ґуннар без поспіху звів голову.

— Вони заходили подивитись на картини, більше нічого.

Червоний колір очей згустився до багряного, повіки завмерли, не рухаючись.

— Тим краще для них. Ти ж знаєш, вони пожалкують, якщо їм щось відомо.

— Я нічого не розповідав. — Художник з усіх сил старався говорити твердо. — Вони ще надто юні.

Рудий зняв ковпачок з ручки, і навіть із відстані трьох метрів Ґуннар Іверс побачив, що заряду з пастою немає. На кінчику замість гострого пера чорнів триміліметровий отвір.

Рудий випростав руку, спрямувавши ручку на старого.

— Джейсон просив передати вітання, — посміхаючися, сказав чоловік.

Щось сухо клацнуло, і Ґуннар відчув, як п’ятисантиметрова стальна голка ввігналась у шию. Зазвичай червоноокий витрачав на розправу більше часу, подеколи катуючи жертв по вісім, десять, дванадцять годин (а то й цілу добу, якщо у бідолах витримувало здоров’я), але сьогодні він не міг собі такого дозволити. Художник жив у самісінькому центрі Стокгольма, і один достатньо гучний зойк міг підняти на ноги поліцію в цілому Остермальмі. Тікати по вузьких хаотичних вуличках буде зна-а-ачно важче, ніж якби Ґуннар жив на околиці.

— Що… — Ґуннар поводив рукою по шиї, але голка ввійшла на всю довжину.

Закинувши голову, рудий гигикнув:

— Це шпилька з кількома міліграмами отрути острівного ботропса [64] Bothrops insularis ( лат .). , змії, яка водиться винятково на острові Кеймада-Ґранде, що в Атлантичному океані, неподалік Бразилії. Одна з найотруйніших гадюк у світі. На острові немає поживи, крім птахів, тому, щоб вижити, острівний ботропс навчився вбивати швидко, смерть від укусу настає скоріше, ніж поранена жертва встигає відлетіти. В результаті еволюції у цього унікального виду змій сформувалася найбільш швидкодійна отрута серед усіх, відомих на планеті, через що я підозрюю, що кінця цієї фрази ти вже можеш не чути…

Так і було. Занімівши, Ґуннар Іверс повалився ницьма на підлогу. Через десять секунд у старого зупинилося серце.

Ховаючи ручку із замаскованим усередині пусковим механізмом для голок за пазуху, рудий підвівся й озирнув небіжчика. Переступивши мерця, підійшов до вимикача і завмер.

Якого біса? Хоча б у цьому він собі не відмовлятиме.

Так і не вимкнувши світла, рудий схилився над тілом, легко перевернув його і поволік до центру майстерні. Натягнув гумову рукавицю на правій долоні на рукав кофти і примотав її скотчем. По тому дістав з бокової кишені складного ножа і вправним рухом розпоров живіт Ґуннара. Засунувши руку в черевну порожнину, розштовхуючи нутрощі, він заглиблювався, поки не дістав пальцями ще тепле серце. Кров заливала підлогу, розповзаючись безформною плямою. Обхопивши занімілий орган, рудий потягнув його на себе. Спершу вени та артерії не пускали, втримуючи розм’якле серце на місці, але згодом чоловіку вдалося вирвати його і видобути на поверхню.