Максим Кідрук - Твердиня

По дорозі Сатомі знову знепритомніла, і мулат закрокував швидше, притискаючи її, наче малу дитину, до грудей.

У «норі» було тепло й сухо, якщо не зважати на калюжі, що поволі розпливалися в тих місцях, де стояли хлопці, а також під торбинкою (її ретельно замотали — щоб не пахтіла — і заштовхали в дальній закуток, під наплічники). Сатомі, неприродно вигнувшись, лежала на матраці посеред кімнати. Як і раніше, непритомна.

— Що… що робити? — хапаючи повітря, пролепетав американець.

Він перевернув японку і витягнув ноги, сподіваючися, що їй так буде зручніше.

— Закопати її в землю, — сказав Левко.

Мулат різко випростався і без попередження заїхав кулаком у щелепу українцю. Лео лантухом повалився на підлогу.

— Ти чого?! — підскочив Сьома, стаючи на захист товариша. — Він діло говорить: людей, в яких ударила блискавка, треба закопувати в землю.

— Вперше про це чую, — фиркнув американець.

— Я серйозно. Так завжди роблять.

Ґрем похитав головою, грізно зиркаючи то на українця, то на росіянина:

— Поки вона жива, ніхто не буде її закопувати.

Семен не перечив. Левко лежав на підлозі, тручи долонею щелепу і набряклу вилицю.

— Я тебе вб’ю, ніґере, — неголосно, але чітко вимовив хлопець. — Я б тебе вже вбив, виблядку, якби від тебе не залежала наша втеча.

Американець почув і жахливо повільно (так наче вона трималась на давно заіржавілих шарнірах) повернув голову до українця.

Сьома побілів, розуміючи, що зі зламаною ногою не зможе захистити товариша, якщо Ґрем раптом вирішить кинутись на Левка. Проте Ґрем здивував. Каламутні очі перелякано забігали, а лютий вираз зійшов з лиця. Мулат згорбився, наче поклав на плечі важезний тягар (насправді тягар уже давно лежав там, просто він щойно згадав про нього…), втягнув голову і, підсунувши матрац, сів навпроти Сатомі.

— Семе, зроби хоч щось, — благально звернувся мулат до Семена.

Росіянин відкрутив кришечку пластикової пляшки з водою, змочив один з шматків футболки, що лишився після того, як Сатомі зшила торбинку, і заходився протирати обличчя дівчини. Наразі нічого більше зробити він не міг.

Левко, не міняючи пози, продовжував лежати на тому місці, куди його вклав правий прямий американця, і одними губами шепотів:

— Я тебе вб’ю, ніґере… Невдовзі я тебе вб’ю.

Сатомі опритомніла через півгодини.

Семен оглянув японку і за винятком подряпин на лиці та рани у лівому вусі, з котрої постійно сочилася кров, не виявив інших зовнішніх пошкоджень. Росіянин примусив Сатомі випити дві таблетки аспірину й одну — парацетамолу.

Дівчина не пригадувала нічної вилазки. Усе, що трапилося після того, як чверть по дванадцятій вона з хлопцями вийшла з «нори», стерлося з пам’яті. Ґрем коротко переповів їй про буревій, спуск за бруґмансією і злощасний удар блискавки.

Невдовзі дівчина заснула (чи то ще раз знепритомніла, хтозна).

По тому Сатомі ще шість разів прокидалась і щоразу здивовано запитувала, що з нею сталося. Попервах Ґрем терпляче описував (повторюючи слово в слово) події нічної вилазки, проте за третім разом нерви в американця стали здавати. Він розумів, що дівчина не винна, що її пошкодження значно серйозніші за подряпини і прокол у вусі, та попри це, коли японка прокинулася вп’яте і вп’яте поставила те ж саме запитання — що з нею трапилося? — Ґрем не витримав і, давлячися слізьми, розпачливо стискаючи Сатомі в обіймах, став на неї кричати.

— Боже, невже ти не пам’ятаєш?! Я десять хвилин тому розказував тобі! Я…

Сатомі починала плакати. А потім знову відключалася.

Сьома здогадувався, що дівчині слід було б дати снодійне (або хоча б заспокійливе), але, складаючи подорожню аптечку, росіянин подумати не міг, що виникнуть обставини, за яких доведеться когось присипляти.

О 04:10 японка нарешті заснула по-справжньому.

Лео поринув у сон за годину до того, забившись у куток неподалік того місця, де Ґрем відправив його у нокдаун. Українець заснув просто на долівці, підклавши під голову руку. До самого ранку бачив яскраві сни. Не про те, як живцем здирає шкуру з Ґрема. Левку снився матово-чорний гелікоптер «Колібрі», що спурхує з посадкового майданчика на північному заході горішньої тераси і на максимальній швидкості мчить до гір, лишаючи громаддя Твердині далеко позаду.

Американець відключився разом із Сатомі, але спочивав тривожно, прокидаючись від кожного схлипу чи сонного поруху своєї дівчини. Йому не снилося нічого. Він лише благав, щоразу ледь розтуляючи повіки, подумки благав Господа, щоб Сатомі не прокидалась і не запитувала у нього, що з нею сталося вночі.