Сергій Ухачевський - Чужа гра

До сауни зайшли о другій годині. Відключили мобілки. Про справи не говорили. Попарилися, поплавали, попідтягувалися на турніках, заварили чаю, забили косячки, роздали карти. Гра йшла повагом, по-товариськи. Висмалили по кілька персоналок, випили вина, чаю, але наркотик не пробирав. Розум був чистим, навіть не хотілося їсти.

— Здається нам всучили фуфляк, — вирішив Ангел, маючи на увазі наркотик, — поїхали розберемося з тим козлом!

Швиденько зібралися, вийшли і сіли у машину… Утрьох збігли сходами на четвертий поверх до торговця і довго дзвонили, грюкали у двері. Той, сонний, відчинив і отетеріло глянув на несподіваних візитерів.

— Ти нам фуфло впихнув! — гаркнув Князь.

— Ви знаєте яка година?

— Сьома, — автоматично зиркнув на годинника Ангел.

— Сьома ранку! Подивіться на себе!

Друзі озирнулися. Вони стояли в коридорі, замотані в рушники, наче в римські тоги, й у резинових сандалях на босо. Мовчки, як за наказом, розвернулися і зійшли вниз. На вулиці їх пробило на регіт. Охоронці, що ледь устигли за ними, здивовано поглядали на авторитетів.

— А ти кажеш — «фуфло», — сказав Князь Ангелу.

В обід в офіс привезли Шлапака. Андрій був у доброму гуморі. Охоронці, що привезли з сауни одяг, передали йому листок з рахунком гри. Виявилося, що за п'ятнадцять годин, вони розписали всього дві партії деберца.

Побачивши перелякане обличчя редактора, Анджей ледь стримався, щоб не розреготатися.

— Наш бухгалтер порахував, що ти свиснув не менше чотирнадцяти тисяч доларів, — насупив брови Анджей.

— Андрюша, та я, — забелькотів Роман, але Анджей гаркнув:

— Чому зробив Заваді тираж три тисячі?! Хто просив передоручати роботу над книжкою?! Ти, генетичний виродок, не уявляєш, з ким жартуєш!

— Завада сам погодився! Що він робив би з тими книжками?!

— Краще думай про себе! Чотирнадцять тисяч без неустойки!

У Романа судома перехопила горло. Ностальгічно пригадав Оленку. Хоч розлучайся, біжи до неї і проси пробачення!

— Маю жінку вагітну, — заскиглив. — Треба якось жити…

— Чому сам живеш, заважаючи іншим? Чому Оленці голову крутив стільки часу? Чому позичав у неї гроші, брешучи, що на ремонт офісу, хоч ремонтував моїм коштом?!

— Я ж не хотів… — гарячково облизував губи.

— Мене не хвилюєш ані ти, ані твоя вагітна жінка, навіть якщо у неї батько слідчий… Ти зобов'язаний повернути борг Оленці… Друга умова: мені сподобався роман Паньківа. Якщо видаси його, вважай, врятувався, і я пробачу борг. Якщо ні, забудь про свою драну газету, кар'єру… Віталій непогано пише, дасть Бог, не зіп'ється і вийде з нього щось путнє… Поговориш з ним, а завтра принесеш мені весь роман, хочу перечитати.

Черговий важкий удар долі. Виявилося, що з приданого в дружини — тільки далекі родичі в США, її батько лише слідчий прокуратури, і при розмові прохопився, що боїться Анджея, а найбільше — Кіркуєва. З'ясувалося, що Оленка завела роман з Валентином, приїздить з ним машиною з Києва, гуляють по ресторанах, і від цього Романа почали проймати ревнощі та заздрість. Дізнався, що вона обіймає високу посаду у відомій фірмі, чимало заробляє.

Ішов холодними вуличками, похнюпивши голову, під ногами чавкав мокрий сніг. Не знав, що робити. Знав лише, що зовсім не любить дружину, хоче помиритися з Оленкою, і знав, що продавати квартиру не буде. Враз назустріч, наче безтурботні демони пияцтва і постійні супутники Бахуса, із забігайлівки вийшли Кіт, Вечірній та Паньків. У Романа з'явилася ідея…

— Пацани, а я вас шукаю! — радісно кинувся до друзів. — Я ж могорича не виставив за весілля! Та й не справляв — зібралися її та мої рідні! Зараз не той час, щоб робити гулянку на сто чоловік, а нє? То пішли, я візьму фляшку, закуску, мізерії [13] Мізерія — салат (діал.). … Та то не файно вийшло з мого боку… Ще загніваєтеся і скажете, шо я якийсь жлоб!

Вечірній, надувши губи, подав руку Романові і сказав серйозно:

— Створена сцє одна українська сім'я. За цє треба випьити!

Життя справді йшло, наче у «Sim City». Час спливав. Ще вчора за вікном стояла осінь, на диво тепла, без дощів, а вже й зима минає.

Ірина кілька разів намагалася порозумітися з Оленкою, але та не йшла на контакт. Мабуть, до цього часу мала гнів на подруг, котрі робили все, щоб відвернути її від Романа. Коли її запросили на весілля до Князя, зраділа, що там побачить подругу. Оленка мала бути дружкою. Та й Валентину час показати друзям, що завів серйозний роман.