Сергій Ухачевський - Чужа гра

Нарешті відкинув убік биту, витер з чола піт і наказав «качанівцям» підняти свого бригадира. Коли той опинився у вертикальному положенні, Коваль запитав:

— На кого працюєш?

Але Микола несподівано вирвався з рук, вихопив ножа, кинувся на Андрія, та натрапив на прямий удар з правої. За інерцією викинув руку вперед. Ніж, проштрикнувши куртку, зламався об бронежилет. Куля рукояткою пістолета добив Качана у шию, і той гримнув долілиць на підлогу.

Противники схопили важкі крісла, Анджей узявся за биту. Куля заховав пістолет і став біля шефа. Коротка бійка з викриками, матюками, і на підлозі — семеро супротивників. Микола, скориставшись нагодою, дав драла. Андрій вилаявся і наказав вшиватися.

— Хоч душу відвів, — сказав у машині.

— Шкода, Качанюра втік, — пошкодував Куля.

—… Сам Качан до цього не додумався б. Йому не вигідно зі мною воювати. Хтось мене замовив.

— Може час йому плести личаки?

— Не поспішай… Шкода, що не п'єш. Навіть не буде з ким чарку перехилити. Ще й Князь з Ангелом засіли у Києві…

Коли приїхали додому, з'ясувалося, що друзі повернулися. Дізнавшись про події дня, почали докоряти. Але Андрій віджартувався, запросив усіх випити. За вечерею розповів, як розправився з Качаном, на що Князь постукав вказівним пальцем по лобі.

— А що у вас? — поцікавився Андрій.

— Калач облаштував цех, узяв на роботу людей, але каже, що краще працювати офіційно, — сказав Ангел.

— Грати з державою в ці ігри… — зітхнув Андрій.

— Але ж з нафтопродуктами ми працюємо… — докинув Ангел.

— Час вибиратися з підпілля.

— Нехай минуть вибори… До речі, що Сліпий? Він нам винен іще півмільйона.

— Під слідством Сліпий, — повідомив Юрко.

— Мене це не втішає! Краще він на свободі, ніж ми на п'ятсот тисяч в мінусах. Хоча найліпше, аби виродка у в'язниці й поховали.

— Гаркавий каже — його закрили ненадовго, щоб розвернувся Шарик, — сказав Князь. — Карась теж повернувся.

— Доведеться приставати до них, — задумався Анджей: — Уявляєте, Петрушка заявив, що оформить заставу, коли йому виплатять п'ятдесят тисяч готівки.

— Це його право, — підтримав Князь.

— Лохи не ті, що колись, — вирішив Андрій. — Тепер тесть бігає, не знає як відбити ці гроші.

— Жлоби! — обурився Ангел. — Особисто я перевів на рахунки Швеця майже мільйон баксів! А скільки заробляє без нас! Міг би вже з ремонтом не скнаритись… як і твій тесть.

— Якби не мій тесть, ми б до цього часу сиділи в дупі і жили б із подачок Ізі.

— Ще одне, — пригадав Ангел, — коли замкнули Сліпого, Мойша кинувся його виручати. У ментів до нього було стільки питань, що того ж дня звалив з Києва.

— Ізю беруть за зябра, — вирішив Андрій. — Це не його час.

— І не наш, — зітхнув Ангел. — Наскільки зручно себе почували Сліпий з Мойшею, їх теж притисли. Тепер диктують умови люди влади. Зараз головне — не проґавити час, коли і під кого лягти.

— Льончик радив гроші, які повернув Сліпий, перегнати на нові рахунки, — нагадав Князь. — Менти можуть зацікавитися його останніми бізнесовими справами.

— Вірно, — погодився Андрій. — Юрко, поїдеш до Польщі і всі три мільйони общакових грошей переженеш в Австрію.

— Валентин не давав про себе чути? — поцікавився Ангел.

— Скучив за ним? — підколов Андрій. — Телефонував, задоволений.

— Сподіваюся, їх добре вимуштрують, — посміхнувся Юрко.

— Для Києва… — погодився Андрій.

— Вони з Сашком не знайдуть спільної мови, — застеріг Князь. — Хай їде Куля.

— Так, — вирішив Анджей. — Маю завтра важкий день… Треба розібратися з Петрушкою. Непоганий мужик, візьму його сторону, вони справді там зажерлися. Хай Кравченко не жметься, а Швець робить скромніший ремонт… Через тиждень їду до Москви. Краснов з Пашею мають у нас інтерес. Запропоную свої послуги. Через якийсь час Смик завершить справи у Празі і поверне частину людей. Ось ми їх і кинемо туди.

— Це занадто, — відсунувся від стола Ангел. — Хочеш охопити все: Київ, Прагу, рвешся з Мелоном в Скоп’є. Але навіщо лізти туди, куди входять лише раз, а звідти виносять вперед ногами…

— Поки бардак продовжується, хочу отримати все. А нафта і горілка — це стабільність, майбутнє дітей. Досить романтики.

— Поспішіть попрацювати над нащадками, бо можете не встигнути, — посміхнувся Ангел. — У Нагірній інтереси Ізі. І не слід тішитися, що він бігає від київських ментів, як лось кукурудзою. І не забувайте, що в Сліпого під штиком тільки в Угорщині двісті чоловік.