Мирослав Сивицький - Жартівники

— Так. Я, звичайно, не Степан і не Андрій, — повертається Нестор до уявної розмови з партизанами, — та й зброя моя тільки слово! Але я буду, чуєте побратими, скільки вистарчить сили, нести ваш прапор, вашу самопожертву, вашу віру й довбатиму закам'янілі, порослі мохом серця… Чуєш, дідусю, прахом твоїм клянуся, що не відступлюсь…

Коли в очах згасли іскри, перестало дзвеніти у вухах, Роман вибіг надвір. Втікачки ніде не було, зате біля «Мерседесу» стояв батько й оглядав вм'ятини на правому боці машини.

«Тьху ти! Вже його чорт приніс! — скривився, як від зубного болю. — А казав зранку, що запарка, що ночувати доведеться у клініці… Стежить за мною чи що?»

Роман помацав себе за голову. У тому місці, по якому вдарила щипцями дівчина, волосся було мокре й липке.

«Розбила, зараза», — вилаявся подумки й поплентався у будинок.

На ґанку Іллярій підняв білі босоніжки й пішов за ним слідом. Окинув оком розгардіяш: перевернуту кушетку, простирадло, розкидані інструменти, і здогадався, що на цей раз, як мовиться, натрапила коса на камінь.

— Де вона? — запитав у Романа, що стояв перед дзеркалом, розгортав пальцями волосся і намірявся прикласти змочений йодом тампон.

— Хто? — процідив крізь стиснуті зуби.

— Ось ця! — поклав на стіл босоніжки.

— Про кого ти говориш? — продовжує грати вар'ята.

— Що, відбило пам’ять? — зронив іронічно-насмішкувато. — Ота, що ти на руках сюди приніс.

«Таки стежить!» — зрозумів, що упиратися надалі марне.

— Втекла! — процідив крізь зуби. — Врізала, шельма, поміж роги й драпонула.

— Так тобі, клятвовідступнику, й треба! Може хоч це тебе спам'ятає.

— Вай-вай, в ай, — завайвайкав Роман, приклавши до розбитого місця тампон.

— Ану покажи оту дурну. Може шви доведеться накласти? — Іллярій відняв з тампоном руку, поглянув на голову — невеличкий розтин шкіри червонів, як у негра губи. — Доки вийдеш, загоїться…

— Звідки вийду?

— Це її босоніжки? — уникнув відповіді.

— А що мої? Звідки я вийду?

— З в'язниці.

— Якої в'язниці?

— Звичайнісінької, з ґратами! А я навіть пальцем не поворушу. Ти як собі гадаєш, що доки буду з тобою свої печінки їсти? В мене нема роботи, аби кидати все й комітьголов мчатись стільки миль? Скажи мені, доки це триватиме? — Іллярій підійшов до вікна й поглянув униз на городи. — І що ти зробив з машини?

— То вона… Учепилась у патли, заледве у прірву не злетіли.

— Був би чистий спокій.

— Тату, що ти таке кажеш! Спам’ятайся! Я, твій коханий син, єдиний нащадок, справді міг розбитися, — притримуючи рукою тампон усміхається Роман…

— Кажу, бо досить з мене твоїх вибриків, коханий мій сину, — не залишається у боргу Іллярій. — Втямиш ти це коли-небудь? Щоб допомогти тобі це зрозуміти, я завтра продам «Мерседес», я задарма його віддам, але твої дебільні ігри припиню. Чуєш, припиню!

— А як же з в'язницею? — далі іронізує Роман.

— Ще попасталакай, то я сам зателефоную у міліцію.

— Цікаво, що ж ти скажеш? Де свідки, речові докази, де сама потерпіла? Ото ж заспокойся, негативні емоції прискорюють процес омертвіння тканин, тобто старіння, і тобі, як медику, це відомо…

— Будь спокійний, є, і свідки, й речові докази, — він підняв з підлоги босоніжки. — А потерпіла? Вона вже можливо сидить у міліції й пише заяву.

— На кого? На білявого Жору з перчинкою на правій щоці? — засміявся Роман.

— Та вона рада-радісінька, що втекла, й зараз впирає уже десь під своїми Триболями.

— Що-о? Тебе вже аж туди занесло?

— У цьому місті жодної не заманиш у машину, а провінція газет не питає…

— Скільки їй літ?

— Сімнадцять, учиться в училищі культури, звати Надійка… Ти не думай, ми з нею нормально знайомились, до речі народжена під знаком Козерога… Ну, що, задоволений?

— Повністю. Кажеш під знаком Козерога? — Іллярій поставив на ніжки перевернуту кушетку, почав збирати розкидані інструменти.

Незважаючи на атеїстичну освіту, на свій фах, він вірив астрологам. А почав вірити десь зо два десятки літ тому, коли сільський дядько-планетник наврочив, що в нього буде інша дружина, він стане відомим і проживе до сто літ. Майже все це збулося, і до ста літ мабуть доживе, якщо оцей нащадок не зведе скоріше у могилу. Ада — також народжена під знаком Козерога, натура цільна, вперта, наполеглива, завжди досягає того, чого прагне. Ото ж жінкам, Іллярій був твердо у цьому переконаний, народженим під цим знаком, краще пальця до рота не класти.