Зигмунт Милошевский - Безцінний

Борґ раптом замовк і сперся на бильце крісла, другою рукою зняв окуляри. Ліза підбігла до нього. Сказала шведською щось, у чому звучали нотки турботи й чулості.

— Зі мною все гаразд, — відповів Борґ англійською. — Вибачте мені, але роки даються взнаки і часом емоції бувають для мене надто сильні. Просто Колекція з великої літери, я справді присвятив їй багато, це мрія мого життя. Та вже кілька років, як я змирився, що це така гра, інтелектуальна вправа, що насправді я ніколи не натраплю ні на підтвердження її існування, ні на слід, який дасть змогу її знайти. А тепер… даруйте, як на холодного шведа, погано даю раду емоціям…

— Може, я примітивний і наївний, — порушив тишу Ґмітрук, говорив повільно, ніби розмовляв із божевільними і не хотів їх зайвий раз дратувати, — але чи не свідчить брак будь-якої інформації часом про те, що така колекція просто не існує? А ми всього лише знайшли картину, яка сто років пролежала на чийомусь горищі? У мене в самого є вдома портрет бабці, який намалював Віткаци [70] Станіслав Іґнаци Віткевич (1885–1939) — польський художник, письменник, філософ. . Блідий такий, виконаний крейдою. Але я й гадки про це не мав, поки до мене рік тому не зайшов приятель, який на цьому розуміється. Раніше це був просто портрет бабці. Висів у передпокої, а п’ять років провалявся в шафі, бо ми забули про нього після переїзду.

Борґ опанував себе, випростався й надів окуляри тільки для того, щоб одразу їх зняти. Розглянувся навколо й почав підкручувати кріплення дужок маленькою годинникарською викруткою.

— Надто багато слідів, — мовив він. — Наприклад, у листі Ренуара до приятеля є фраза, що в нього вийшов чудовий портрет К. над річкою, але з відомих причин він не міг його нікому показати і врешті продав графові, щоб не мати спокуси. «Нап’юся, похвалюся і буде клопіт», — саме так і написав.

— На жаль, майстри не мали багато часу на писання. Випивка, писання картин і трахання натурниць забирало в них багато часу, — докинула Ліза. — А коли хтось ставав статечним, як Моне, то мусив ґарувати на родину так, що часу мав іще менше. Моне двічі згадує про «графа» в листуванні, яке збереглося. Уперше, коли скаржиться, що мусить перестати писати цей дим і тумани, бо ніхто в нього цього не купить, добре хоч, що граф узяв чорний локомотив, і так його не було де тримати, а друга дитина на підході.

— Чорний? — Ґмітрук здивувався. — Я думав, що імпресіоністи — це світло, сонце та кольорові плямки.

— Загалом, так і є. Але в Моне було якесь залізничне запаморочення, в кількох місцях висять його вокзали та потяги. Якби він написав залізничну імпресію в чорних фарбах, до того ж великого розміру, то ця річ була б настільки відмінна від інших картин, що стала б просто безцінною.

Борґ підійшов до комп’ютера. Ліза зробила рух, ніби хотіла зупинити Стена, але стрималась.

— Я вам щось покажу. Щоб не видавалося, що ми божевільні, що шукаємо якийсь міраж, який ніхто й ніколи не бачив і не чув. Це єдиний відчутний, наскільки фотографія може бути відчутною, доказ, що Колекція з великої літери існує. Більше того, це аргумент, що наші інтереси, як не дивно, збігаються.

Він трохи поклікав, і на екрані з’явився чорно-білий знімок. Той, хто сподівався побачити похмурі таємниці історії, у цей момент відчув велике розчарування. На знімку була кількарічна дівчинка у хлоп’ячих штанцях, яка бавилася з маленьким біґлем, схоже, ще цуценям. Крім двох пустунів, шматка дерев’яної підлоги та фрагмента білої стіни, на знімку майже нічого не було.

Майже, бо фотограф ухопив дві картини у простих тимчасових рамах, що висіли на стіні. Невеликі, навіть не in quarto , [71] Приблизно 30 см у висоту. а радше in octavo [72] Приблизно 20–25 см у висоту. На одній було чітко видно колію, конуси світла, що пронизували морок. Локомотива не було, але мав бути на невидимій частині картини. На другому полотні теоретично нічого не було, лише темна пляма з фрагментом білого, але Лоренц одразу впізнала Юнака: хутро, яким той укрився в холодний день, і частину сорочки.

— Де це? — запитала вона.

— Не маю уявлення, — зітхнув Борґ. — Ми робили всі можливі аналізи. Паркету, вбрання, породи пса, дитячих рис. Знімок оглядали справді кращі з кращих, і єдине, що вдалося виключити, — це довоєнний період. Це можуть бути сорокові роки, можуть бути ранні п’ятдесяті, не пізніше. На дев’яносто відсотків Європа, на вісімдесят — Західна Європа.

— Вавельська резиденція Ганса Франка?