— Зазвичай зразки не беруть нігтем, — відповіла Ліза. — А для аналізу вистачить такої мікроскопічної кількості, що шкода від цього для шару фарби є приблизно така, як від укусу комара. Та й цього ніхто не помітить, бо матеріал беруть, як правило, скраю, з-під рами.
Комп’ютер почав пікати, й на екрані з’явилася діаграма, що нагадувала електрокардіограму людини після електрошоку. Вона складалася з багатьох показників різної ширини й висоти. Деякі мали вигляд високих шпилів, інші — альпійських вершин або густих колючок їжака.
Усі підійшли до екрана. Стен Борґ ритуально протер окуляри і дав програмі команду порівняти хімічний склад їхнього зразка з хімічним складом «Дівчинки…». Хвилину дивилися на індикатор виконання, поки дві лінії графіка не з’єдналися в одну. За винятком однієї гострої вершини на діаграмі їхнього зразка вони були майже ідентичні. Програма поінформувала, що хімічна відповідність дорівнює 82 відсоткам.
— Це нас не дискваліфікує? — тихо запитала Лоренц, показуючи на пік, який порушував гармонію обох графіків.
— Це, моя люба, сполука з формулою С 10Н 16, іншими словами, скипидар. Скипидар є основним складником лаку і виявився на нашому графіку тому, що зразки беруть переважно з-під лаку спеціальною голкою, а не здряпують з картини нігтем. Якщо на мить викреслимо його з рівняння, то матимемо… — пальці шведа затанцювали на клавіатурі… — О, такий результат.
Комп’ютер запікав і поінформував їх, що відповідність обох зразків — 95 відсотків.
— Пані й панове, — сказав Борґ, — схоже на те, що неіснуючий Ренуар таки існує.
— Значить, це може бути правда, — прошепотіла Ліза.
Усі подивились на неї.
— Забудьте про Рафаеля. Колекція може бути правдою.
— Яка колекція? — запитала Лоренц, нічого не розуміючи. — Яка колекція?
— Колекція, яку шукаємо вже двадцять років. Найбільший скарб в історії мистецтва. — Борґ нервово протирав окуляри. — Скарб, поряд з яким усі інші колекції та всі інші музеї стануть другорядними. Скарб, який стане причиною того, що всі книжки про історію мистецтва доведеться переписувати наново. Ти казала, що верхівка найдорожчих картин у світі — це імпресіоністи, так?
— Так, — підтвердила Лоренц.
— То уяви собі зараз колекцію незнаних полотен Ван Гога, Сезанна, Дега, Моне, Гогена, Сіслея, Мане, Ренуара. І це не написані на замовлення портрети, а новаторські та експериментальні твори, сміливі з погляду тематики чи техніки, колись складні для продажу, нині просто безцінні як перші ластівки постімпресіонізму та експресіонізму і взагалі сучасного мистецтва. Якою була б вартість такої колекції?
— Мільярди доларів, — не вагаючись відповів Кароль.
— Оце, — Стен Борґ показав на екран комп’ютера, — є доказом того, що така колекція існує.
— Чудово! — тон Лоренц був сповнений сарказму. — А чи є цьому, я вже не кажу про докази, хоча б підтвердження? Окрім таємничого полотна, що висить у резиденції когось, хто повісив поряд олеографію Рафаеля, телевізор і знімок бейсбольної зірки?
— Є, — спокійно промовила Ліза. — Вір мені, що є. Ми двадцять років досліджуємо це зі Стеном. Їх небагато, але достатньо, щоб підтвердити, що Колекція з великої літери була зібрана в другій половині XIX століття.
— Ким?
Ліза і Стен стурбовано перезирнулися.
— Не уявляємо, — за мить відповів Борґ, бавлячись манжетами старого вельветового піджака. — Так, я знаю, це звучить так, ніби ми божевільні шукачі Бурштинової кімнати. Але ми перевірили все. Спочатку колекціонерів, які купували імпресіоністів у їхні часи. Їх було небагато, але декілька було, зрештою, більше фанатів, аніж колекціонерів, але тоді картини Моне і Ренуара продавалися за безцінь. Художники голодували, і люди іноді розцінювали купівлю не як інвестицію, а як милостиню для любого серцю митця. Ми проаналізували найголовніші європейські колекції першої половини XX століття, починаючи від Розенберга, Ротшильда і Вільденштейна у Франції, Ґудстіккера в Голландії. Перевірили перекупників, перевірили німецькі реєстри від часів Другої світової війни, перевірили архіви The Monuments Men. Роня… Ліза дослідила музеї в Росії, де у підвалах таємно лежить багато скарбів світового живопису. Перевірили шейхів, перевірили чорний ринок зброї й наркотиків, де віддавна твори мистецтва слугують гарантією транзакції. Ми мали надію, що натрапимо на сучасний слід колекції або її фрагмента, і це буде тією ниткою, за якою дійдемо до клубка…
Читать дальше