Зигмунт Милошевский - Безцінний

Одначе Зоф’я Лоренц не змогла знайти відповіді.

Згадка Каролем її дідуся викликала у неї приплив ностальгії. Із закамарків пам’яті, як привиди, спливли спогади з дитинства, з часів утішливого безсмертя й несвідомості існування, коли Зоф’я вірила, що в майбутньому чекає на неї все. Коли йшла до першого причастя, батьки попросили її описати своє майбутнє на аркушику, який вони досі зберігали як реліквію. Семилітка написала: острів з великими пальмами, великий пес, великий дім і багато дітей, скарб Раефаля.

Половина життя позаду, а зі списку досі нічого не викреслено.

Ну хіба що зараз Зоф’я вміє правильно написати ім’я майстра Ренесансу.

Це просто неможливо, щоб ішлося про її дідуся чи про щось, пов’язане з її родиною. Він справді показав їй порожні рами, справді ввів її у світ історії мистецтва. Справді організовував їй та іншим дітлахам з Перемишля «пошуки Рафаеля», тобто розваги із загадками, таємницями й шифрами, і всі нетямилися від захвату, йдучи від одної підказки до іншої. А наприкінці на них завжди чекала коробочка із зображенням «Портрета Юнака» і шматочком бурштину. Бурштин отримував той, кого всі разом обирали найкращим шукачем скарбів. У неї було п’ять таких камінчиків, усі досі лежать над каміном у батьківському домі.

Якщо вона справді є головною ціллю, то це має бути пов’язане з її професійним життям.

Багато років займалася творами мистецтва та їх поверненням. За цей час мала справу з жадібними арт-дилерами, цинічними антикварами, шаленими колекціонерами, самозакоханими дипломатами, хворими на параною політиками, патологічними брехунами, мегаломанами й звичайнісінькими божевільними. Але досі не траплялося, щоб хтось їй погрожував.

«Як так сталося, — весь час подумки запитувала себе Лоренц, — що хтось вирішив перетворити гру в мистецтво й авантюрний пошук скарбів на кривавий театр, де немає умовностей, дозволено всі прийоми, а смерть стає одним із можливих варіантів?»

Зневірена, почала шукати прецеденти та аналогії, подібні до недавніх подій, в історії мистецтва. Парадоксально, але порівняно з емоціями, які споконвіку викликає мистецтво, таких подій не було багато. Відомі напади ніколи не супроводжувалися кривавими побоїщами, зломи і крадіжки здійснювалися тихо й під покровом ночі, навіть німці під час війни грабували геть усе, але загалом у білих рукавичках, прикриваючись ідеологією, створюючи відповідні юридичні акти й надаючи пограбованим власникам розписки. Коли під кінець війни намагалися вивезти з Парижа викрадені твори мистецтва, французи не зупинили їх з гвинтівками в руках (як це показано у фільмі «Потяг» із Бертом Ланкастером [66] Берт Ланкастер (1913–1994) — один із найуспішніших акторів в історії американського кіно. ), а бюрократичними штучками так затримали відправлення потяга, що змогли дочекатися американців.

Зрештою знала тільки одну історію про пошуки легендарного твору мистецтва, яка розігрувалася серед грому пострілів і в атмосфері таємничого зіткнення на найвищих щаблях, у яку вплуталися авантюристи, які нічого не знали.

— Індіана Джонс, — сказала вона голосно.

— Що? — мимоволі запитала Ліза, очевидно, вирвана з глибокої задуми.

Уже проминули тунель, і машина виїжджала на восьмикілометровий міст — останню пряму перед в’їздом на територію Швеції. Обабіч чорніли води затоки, й видавалося, що їхній міст витає в порожнечі, що це не шлях між двома європейськими країнами, а кладка між двома планетами, підвішена в космічній пустелі.

— Нічого, пусте… — Зоф’я не хотіла пояснювати заплутаний хід своїх думок, який привів її до цього висновку.

Індіана Джонс, що за дурниця. Насварила себе, але думки все одно полетіли цим шляхом. У фільмі ніколи не йшлося про пам’ятку. Німці хотіли Ковчег, бо, на їхню думку, це була потужна зброя, wunderwaffe для завоювання світу. Хотіли Грааль, бо він забезпечував безсмертя. Ці дивні жерці з копальні в другій частині теж шукали магічне каміння не через його ринкову вартість, а для того, щоб отримати необмежену владу, яку воно нібито гарантувало. Пам’ятки як такі, хоч і безцінні, не мали для них жодного значення.

Чи, за всієї абсурдності такого порівняння, той, хто хоче знайти Рафаеля, має такий самий мотив? Чи, може, хоче, щоб його було втрачено навіки, і на все піде, щоб вони його знайшли? Магічна сила? Влада над світом? Таємне знання?

Що довше аналізувала ці питання, то більше не знаходила на них відповіді. Стіна, яка відділяла їх від протоки, що з’єднувала Балтику з Північним морем, монотонно миготіла перед очима Зоф’ї.