Зигмунт Милошевский - Безцінний

Спробував відсунутися хоча б трохи ліворуч, і це стало найкращим його рішенням того дня. Один розжарений кінець тросу із сичанням і шкварчанням ляснув за півметра від нього, засліплюючи його білим сяйвом, схожим на блиск палаючої магнезії. Другий ударив точнісінько в те місце, де за мить до того була його голова.

Крапля жевріючої сталі відірвалася від троса й упала на долоню Ґмітрука в м’якому місці між великим і вказівним пальцями, пропаливши навиліт шкіру та м’яз. До мозку Ґмітрука одночасно полетіли два сигнали. По-перше, немислимий сигнал з ока, інформація про те, що в його тілі з’явилася наскрізна дірка. По-друге, імпульс паралізуючого болю, які передали понівечені нервові закінчення до центру.

Біль виграв ці перегони, удар був такий сильний, що Ґмітрук зойкнув і змахнув рукою, втрачаючи рівновагу. Відсахнувся від скелі, наче двері на шарнірах. Ліва нога стояла на виступі, лівою рукою тримався за виступ, натомість праві кінцівки зависли над порожнечею. Удару важкого сталевого троса було достатньо, щоб не надто стабільна брила здригнулася і почала повільно відділятися від стіни.

Ґмітрук, який намагався втамувати млість, що підкочувала до горла, зрозумів, що діється. Маятниковим рухом йому вдалося повернутися до скелі і вхопитися за виступ пораненою правою рукою. Втім, ситуації це не поліпшило. Тепер він тримався за брилу завбільшки з пікап, яка ще недавно стояла вертикально, а зараз відхилилася від скелі уже на десять градусів. Униз сипалися дрібні скельні уламки, і Ґмітрук, не бажаючи піти вслід за ними, за два рухи дістався до лівого боку брили й перевалився через край. Перед собою тепер мав скельний блок, який падав і за який він тримався, праворуч — порожнечу, а ліворуч — скелю Каспрового, яка дедалі швидше віддалялася.

На вагання не мав часу. Зібрав усі залишки сили і стрибнув ліворуч, у бік скелі, що була на відстані вже понад два метри.

Не вдалося. Ковзнув кінчиками пальців по камінню, ламаючи нігті — гравітація потягла його вниз.

«Кінець», — подумав.

Але це не був кінець. Скеля в цьому місці була похилою, тож замість впасти на осип, врізався грудьми у скелю й почав сповзати наввипередки з валуном, який тієї самої миті полетів у прірву.

Якусь хвилю падали з однаковою швидкістю, Ґмітрук і валун, двоє суперників, після чого Анатоль зненацька зупинився на замшілому виступі, а брила від цього самого виступу відбилася і, вже не маючи іншої опори, крім повітря, помчала назустріч осипам. Анатоль побачив, як вона вдаряється об землю. Оглушливий гук кам’яного вибуху долетів до нього з незначним запізненням.

Януш Гауптманн і кондуктор Марцін стояли всередині розгойданого вагончика, обабіч, наче вуса, звисали два носійні троси канатної дороги. Враження було таке сюрреалістичне, що Марцін чув скрегіт у мозку. Кільканадцять років бачив у цьому місці троси, спрямовані вгору, до станції на Каспровому. Тепер бачив, як м’якою дугою вони спадали до землі, а їхні кінці досі світилися червоним, два діоди посеред скельного розвалища за сто метрів нижче.

— Чому ми не падаємо? — прохрипів Януш.

— Нас тримає тягловий трос.

— Що?

— Вагончики їдуть по двох нерухомих тросах, як по рейках. А їдуть тому, що є третій трос, який тягне вагончики вниз або вгору. Саме він тепер нас тримає.

— Втримає?

Марцін тільки глянув безпорадно. Звідки він міг знати?

Ґмітрук важко дихав, припавши до скелі. Від надміру адреналіну кожен м’яз був напружений, серце калатало, мов шалене, до горла підкочувалася хвиля жовчі, а перед очима літали білі й чорні метелики. «Тільки не зомлій, — шепотів собі, — якщо зомлієш, буде кінець».

За хвилину настільки заспокоївся, що міг оцінити свої ушкодження. Рана на руці мала жахливий вигляд і нестерпно боліла, але принаймні не стікала кров’ю, розжарена сталь запекла рану. Нігті були поламані, деякі потворно, але пальці вціліли. У лівому боці шпигало за кожним віддихом, мабуть, через потрощені ребра. Легенько поворушив ногами, перевіряючи, чи нічого не тріснуло під час удару об виступ. Праве коліно трохи смикало, але схоже було, що все функціонувало. Що ж, на пенсію він виходить гучно.

Повернув голову, щоб глянути на вагончики дороги. Один висів нормально, другий опав на кілька метрів, рештки тросів звисали з нього, як нитки з розпоротого светра. Мав триматися на третьому тросі, який приводив у рух канатну дорогу.

Не встиг замислитися над тим, чи витримає, коли з гори до нього долинув тужливий звук луску гітарної струни.