Зигмунт Милошевский - Безцінний

Відключився і став обмірковувати черговість рухів. Підтягтися й перескочити за скелю, стрибнути на перон, три кроки до драбини, чотири кроки вгору до тросів. Один погляд на прилад.

Почав заспокоювати дихання й готувати м’язи до операції. Довго дивився на отвір у долоні, на його обпалені краї. Треба було звикнути до його вигляду, щоб не відвертав уваги, коли поратиметься біля приладів.

«Ф’ю-ф’ю!» — одразу ввімкнув телефон.

— Вперед!

Глибоко зітхнув і вискочив з-за скелі, побоюючись, що побачить білий блиск, знак, що задум не вдався, і шістдесят одна особа попрощається з життям. Та нічого такого не сталося. Пробіг через перон, скочив на драбину й за мить уже стояв на вузенькому хідничку, який використовували для перевірки носійних і тяглових тросів. Чорні кільця із зарядом були керамічні, з них стирчали тоненькі антени, які мали отримувати сигнал детонації. Одразу висмикнув їх, хоча й знав, що це навряд чи допоможе.

Раніше думав про те, що терорист не міг мати достатньо часу для встановлення кілець. Їхні частини мали бути або закриті, або сполучені в якийсь інший простий і надійний спосіб. Настільки надійний, щоб не розпалися на початку реакції.

Побіжний огляд підтвердив його припущення. Половинки кільця були скручені грубим керамічним гвинтом із хрестоподібною головкою. Надійний спосіб, стійкі до високих температур керамічні елементи гарантували ефективність дії запалу.

Якби ще мав чим це відкрутити. Спробував нігтем, але марно. Дістав з кишені жменю дрібняків і виловив один грош. Він мінімально чіпляв шліц гвинта. Спробував відкрутити, тримаючи монету великим і вказівним пальцями правої руки, але понівечені м’язи відмовлялися слухатися — монета випорснула з-поміж пальців, відскочила від перону й полетіла у прірву.

Терпець йому уривався. Замовник мовчав. Було зрозуміло, що після катастрофи поляки запанікують, і треба буде або реагувати, або зникнути. Хотів, щоб це рішення прийняв замовник.

Оглядав перон, але все було нерухоме, як і досі.

Перемкнув камеру на вагончик і звів брови. Хоч тут щось діялося. Люк на даху вагончика здригнувся, потім відскочив, показуючи з’юрмлених усередині людей. Задерті обличчя дивилися в камеру телячим поглядом, властивим більшості представників людського роду. Смерть під час катастрофи була б напевне найважливішим моментом життя цих людей. Сім’ї давали б інтерв’ю, чорно-білі портрети з’явилися б у всіх газетах, зрештою прізвища були б викарбувані на якомусь мармуровому пам’ятнику, і люди приїздили б з усієї країни, щоб запалювати свічки й множити теорії змови. Кілька моментів відділяє їх від єдиного потенційного безсмертя, яке колись може бути їм дано.

На паніку часу не було. Знову дістав пригорщу дрібняків, які як на зло дрібними взагалі не були. Лише товсті п’яти- і двозлотівки, жодної одногрошівки.

Безпорадно роззирнувся. Він знав, що від моменту, коли терорист побачить його в камері, до миті, коли підірве заряд, спливе щонайбільше секунда.

Гурт людей під люком заворушився, приставив драбину, і на дах повільно піднявся молодик у самих трусах.

Гермод зітхнув і вирішив для себе, що ніколи вже не прийме замовлення від дивних країн Східної Європи. Хіба що мине кілька років, і вони стануть цивілізованими настільки, що будуть готові боротися з тероризмом.

Молодик невпевнено стояв на даху вагончика, вхопившись за гак, який з’єднував кабіну з тросами, і жестикулюючи в бік камери. Першої хвилини Гермод намагався зрозуміти, що там діється, але швидко вилаяв себе за те, що спостерігає дивний спектакль замість того, щоб зосередитись.

Перемкнув камеру. І побачив людину, яка поралася біля заряду.

Тієї ж миті задзвонив його телефон.

Замовник підтвердив.

Терміт горить за надзвичайно високої температури, але також потребує дуже високої для запалювання. Застосований у зарядах на Каспровому нанотерміт потребував нижчої температури, та все одно йшлося про сотні градусів, що за умови малих розмірів приладу є великим обмеженням. У цьому випадку радіосигнал приводив у дію електродетонатор, який єдиною іскрою запалював вузеньку смужку порошку магнезії, що горить за температури, достатньої, аби запалити терміт. Терміт, який згорів би великим яскравим полум’ям, але, вміщений у керамічну оболонку, пропалює трос і примушує сталь кипіти.

Здавалося б, те, що робив Анатоль Ґмітрук, абсолютно не мало сенсу в контексті кипіння сталі й однієї з найбурхливіших термічних реакцій, відомих хімікам. Вузенькою цівкою лив воду зі своєї альпіністської фляжки на чорне кільце. На перший погляд це мало стільки ж сенсу, скільки хлюпання водою зі склянки на палаючу стодолу — але тільки на перший погляд. Майор пригадав почуту мимохідь інформацію під час одного з натівських навчань: реакція терміту не відбудеться, якщо субстанція буде мокрою чи навіть вологою.