Євген Є - Мільйон на рулетці

— Не знаю, — відповів я. — Може, просто натисне на клавіші комп’ютера.

— А якщо не вигорить?

— Тоді ти вб’єш його.

Мене не можна назвати жорстоким. Просто я був упевнений у тому, що Великий Сергій виконає обіцянку. По-перше, у нього була доба на те, щоб повністю продумати план свого звільнення з казино Ахіміла Хафізова. А по-друге, мене куди більше хвилювало те, що буде зі мною, Мишком і Яною, яка вже потроху почала звикати до пут рабства.

— Вам треба приїхати у «Вершину» о двадцять третій нуль-нуль, — сказав нам Великий Сергій, — причому ваших людей має бути стільки, скільки столів у «Вершині».

— А скільки їх? — запитав Валера.

— Двадцять шість.

Він подумав секунду і сказав:

— Добре.

— Ваші люди мають зайняти місця біля кожного столу, — продовжував Великий Сергій. — Вони мають бути готовими до того, що рівно о двадцять третій тридцять на всіх рулетках тричі підряд випаде тридцять шість. Помилитися буде важко, а не помітити цього — неможливо. Опісля на всіх до єдиного столах упродовж двадцяти хвилин будуть випадати однакові номери. Список виграшних номерів я дам завтра.

— Нам зайти?

— Хай хто-небудь о чотирнадцятій годині прогуляється під моїм балконом, і я скину йому список у порожній пачці від сигарет.

— Домовилися.

— Гра триватиме рівно двадцять хвилин. Якщо ваші люди будуть розторопними, то встигнуть зробити по двадцять — двадцять п’ять ставок кожен.

— А результат? — запитав далекий від математики Валера.

— Я тобі потім порахую, — сказав я. — Ну а ви вже самі вирішите, як краще забирати гроші у власника «Вершини».

Калькулятора не було і мені довелося рахувати на аркуші блокнота Валери. Цифра вийшла такою, що я вирішив перерахувати спочатку. Але повторний результат виявився таким самим:

— Шістнадцять мільйонів шістсот сорок тисяч.

— Скільки?!

Я повторив.

— Якщо все піде за планом, ваші люди обіграють «Вершину» на шістнадцять мільйонів шістсот сорок тисяч доларів.

— За двадцять хвилин?!

Валера не міг повірити у це.

Я показав йому, як множу двадцять шість столів на двадцять ставок по тисячі доларів, а потім на виплату по цих ставках: один до тридцяти двох. У мене знову вийшло шістнадцять мільйонів з лишком.

— Мені треба порадитися, — сказав він.

— Будь ласка.

— Тоді поїхали.

Ми приїхали в невеликий ресторан, де обідав Сава.

— Досить непогано, — сказав Сава, дожовуючи шматок підсмаженого на відкритому вогні м’яса.

— Але може початися стрілянина, — сказав Валера.

— Намагайтесь уникнути конфлікту, — резонно зауважив Сава.

— Мені знадобиться багато людей.

— Бери, скільки треба.

— І ваша присутність у «Вершині».

Ці слова змусили Саву задуматися. Керувати війною з кабінету у своєму особняку-фортеці нескладно, а от у білій шкіряній куртці на швидкісному мерседесі попереду загону…

Він запив м’ясо вином, замислився на кілька хвилин, витяг з кишені трубку і, набравши номер, сказав:

— Здрастуй, Ахіміле Рахимовичу. Як життя?

— Чи здорова дружина? Як навчання в дочки? Пише? Дуже добре…

— Та ні, мені не потрібна твоя допомога. Просто хочу попросити про одну послугу, — продовжував говорити Сава. — Запроси мене в гості. Ні. Пробач, що кажу «ні». Шашлик це чудово, і я знаю, як смачно ти його готуєш, але я дзвоню, щоб напроситися на інше запрошення…

— У «Вершину». Усе місто говорить про те, який шикарний клуб ти збудував, і тільки я один, як лох, слухаю і соромлюся зізнатися, що мене туди не запрошували…

— Що мої хлопці кажуть? — напевне, Ахіміл вирішив нагадати про те, що Валера і я вже були у «Вершині». — Вони залишилися задоволеними. То запросиш?

— Давай ближче до суботи, десь о пів на десяту вечора…

— Звичайно, не сам. Візьму кількох своїх… Я знаю, що твій будинок — мій будинок, але я все-таки з охороною…

— Ну, спасибі. Чекай.

Сава поклав слухавку і подивився на Валеру:

— Які ще проблеми?

— Більше ніяких, — сказав той.

— Тоді йди готуйся.

— Все за планом? — запитав Валера.

— Авжеж, — відповів Сава Костін.

Ми перебралися в офіс Валери.

Незадоволений розвитком подій, Мишко насуплений сидів за комп’ютером і розкладав пасьянс. Я сидів на дивані біля скляного столу і спостерігав за тим, як Валера викликає до себе командирів стрілецьких груп і дає їм завдання:

— У суботу на трьох машинах стоятимете тут, — він показав на карті погрібне місце.